DataLife Engine 9.2 > Показательное дело > Про обов'язок виконання зобов'язання

Про обов'язок виконання зобов'язання


22 августа 2011. Разместил: Ansin
altСтаттею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
 
Верховний Суд України, розглянувши 20 грудня 2010 року у відкритому судовому засіданні заяву дочірньої компанії «У» Національної акціонерної компанії «Н» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року в справі № 10/25 за позовом дочірньої компанії «У» Національної акціонерної компанії «Н» до відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації «З» — про стягнення 81 205 грн 58 коп., встановив таке.
 
У листопаді 2010 року до Верховного Суду України звернулася дочірня компанія «У» Національної акціонерної компанії «Н» (ДК «У») із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року в справі № 10/25. Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції в цій справі, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про помилковість правової позиції попередніх судових інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відкритого акціонерного товариства з газопостачання та газифікації (ВАТ «З») інфляційних нарахувань та Трьох відсотків річних, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу за період невиконання відповідного судового рішення.
 
Разом із тим, в аналогічних справах № 31/97, № 2/224, № 2-28/1418-2008, № 1/384-07, № 8/117-38, № 10/90-07, № 10/195-07, № 10/193-07, № 10/197, № 17/198, № 19/204 суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу (ЦК) України, вказав, що ухвалення судом рішення про стягнення суми боргу з боржника та відкриття виконавчого провадження не припиняє грошових зобов'язань останнього та не звільняє його від відповідальності за порушення строків розрахунку.
 
Заслухавши доповідь судді — доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
 
При вирішенні справи судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27 червня 2008 року в справі № 3/68, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 5 листопада 2008 року, стягнуто з ВАТ «З» на користь ДК «У» 976 768 грн 53 коп. заборгованості за період з липня 2006 року по травень 2007 року в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № * на виконання послуг з транспортуванню природного газу для населення, укладеного 20 грудня 2005 року між сторонами. Указане судове рішення відповідачем не виконано.
 
Частинами 1, 3 етапі 202 Господарського кодексу (ГК) України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.
 
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
 
Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
 
Підстави припинення зобов'язань передбачені статтями 202—205 ГК України, статтями 599—601, 604—609 ЦК України, зокрема за статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
 
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
 
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
 
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
 
Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.
 
За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК України не грунтується на вимогах чинного законодавства.
 
Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року підлягає скасуванню, а справа— направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
 
Керуючись статтями 11123—11125 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, Верховний Суд України постановив:
 
заяву ДК «У» задовольнити;
постанову Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
 
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 ГПК України.
 
(Постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року. Справа № 3-57гс10. Головуючий — Барбара В. П. Судді — Банок М. І., Берднік І. С., Вус С. М., Глос Л. Ф., Готовська Т. В., Гриців М. І., Гуль В. С., Гуменюк В. І., Гусак М. Б., Ємець А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдний В. В., Канигіна Г. В., Ковтюк Є. І., Колесник П. Л., Короткевич М. Є., Кривенда О. В., Кривенко В. В., Кузьменко О. Т., Луспеник Д. Д., Маринченко В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнко П. В., Патрюк М. В., Пивовар В. Ф., Пилипчук П. П., Пошва Б. М., Редька А. І., Сенін Ю. Л., Скотарь А. М., Таран Т. С., Терлецький О. О., Шицький І. Б., Ярема А. Г. )

Вернуться назад