DataLife Engine 9.2 > Показательное дело > Про стягнення боргу за договорами позики та 3% процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання

Про стягнення боргу за договорами позики та 3% процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання


25 августа 2011. Разместил: Ansin
altЗгідно зі ст. 71 ЦК Української РСР 1963 р. та ст. 257 ЦК України 2003 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в 3 роки.
 
Статтею 76 ЦК Української РСР 1963 р. та ч. 1 ст. 261 ЦК України 2003 р. встановлено, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушене право.
 
За змістом ч. 2 ст. 79 ЦК Української РСР 1963 р. та ч. 1 ст. 264 ЦК України 2003 р. перебіг позовної давності переривається вчиненням зобов'язаною особою в період перебігу позовної давності дії, що свідчить про визнання нею боргу.
 
Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від З червня 2009р. (витяг)
 
У листопаді 2008 р. Ш. звернувся до суду з позовом до Р. про стягнення боргу за договорами позики та 3% процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Позивач зазначав, що 15 травня та 3 серпня 1997 р. за договорами позики передав відповідачу відповідно 8 000 та 4 000 доларів США строком на 1 рік. 25 лютого 1998 р. також за договором позики він передав відповідачу ще 4 280 доларів США на строк до 15 березня 1998 р. Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань за договорами не виконав та лише у вересні 2007 р. повернув йому 1 000 доларів США, позивач просив стягнути з Р. 89 022 грн., що становить еквівалент 15 280 доларів США боргу, а також 2 670 грн., що становить 3% річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання.
 
Рішенням Чортківського районного суду від 2 грудня 2008 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 січня 2009 р,, позов задоволено частково. Стягнуто з Р. на користь Ш. 89 022 грн. основного боргу за договорами позики. У решті позову відмовлено.
 
У касаційній скарзі Р., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
 
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
 
Відповідно до ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма піддягає застосуванню до цих правовідносин.
 
Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача суми основного боргу за договорами позики, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не виконав свого зобов'язання за укладеними з позивачем договорами позики, а позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки поверненням відповідачем у вересні 2007 р. частину боргу перебіг строку давності перервано.
 
Однак з таким висновком погодитися не можна.
 
Згідно зі ст. 71 ЦК Української РСР 1963 р. та ст. 257 ЦК України 2003 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в 3 роки.
 
Статтею 76 ЦК Української РСР 1963 р. та ч. 1 ст. 261 ЦК України 2003 р. встановлено, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушене право.
 
За змістом ч. 2 ст. 79 ЦК Української РСР 1963 р. та ч. 1 ст. 264 ЦК України 2003 р. перебіг позовної давності переривається вчиненням зобов'язаною особою в період перебігу позовної давності дії, що свідчить про визнання нею боргу.
 
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
 
Судом встановлено, що сторонами було укладено договори позики 15 травня та 3 серпня 1997 р. строком на один рік, а 25 лютого 1998 р. строком до 15 березня 1998 р. В серпні 2007 р. відповідач повернув частину боргу.
 
Вважаючи, що у зв'язку з поверненням відповідачем частини боргу перебіг позовної давності перервався, суд зазначених вище положень закону не врахував та не з'ясував чи не сплив на той час строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
 
Зазначене має визначальне значення для правильного вирішення спору, атому ухвалення судом рішення без з'ясування цього питання є помилковим.
 
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
 
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 444 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касацінну скаргу Р. задовольнила.
 
Рішення Чортківського районного суду від 2 грудня 2008 р. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 січня 2009 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вернуться назад