DataLife Engine 9.2 > Правовой ликбез > Спадщина розбрату

Спадщина розбрату


24 июля 2012. Разместил: Ansin
altПро можливість добросовісного привласнення майна за набувальною давністю
 
Андрій СЕЛІВОНЧИК юрист судового департаменту АО «АФ «АКТІО», м. Київ Спеціально для «Судового вісника»
 
Жадоба до квартирних метрів нерідко перетворює близьких родичів на лютих ворогів. У провадженні районного суду опинилася справа про визнання права власності за набувальною давністю на 1/3 частину домоволодіння.
 
Право на спадщину
 
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він є власником 2/3 частин житлового будинку. Починаючи з 1995 року, він постійно мешкає в ньому зі своєю родиною та користується всім будинком, сплачує комунальні послуги й утримує будинок у належному стані, а отже, вважає, що відповідно до статті 344 Цивільного кодексу (ЦК) України має право на визнання за набувальною давністю за ним права власності на 1/3 частку житлового будинку, що належить відповідачу.
 
Як це не прикро, але однією з причин розбрату стали покійні батько й мати обох сторін, що зробили «ведмежу послугу», залишивши спадок. Позивач та відповідач є названими братом та сестрою. Ще в 60-х роках батько відповідача та мати позивача одружилися і на підставі договору купівлі — продажу стали співвласниками в рівних долях житлового будинку.
 
1992 року померла мати позивача. Спадкоємцем її майна став позивач, який, відповідно до свідоцтва про право власності, прийняв спадщину на 1/2 частину житлового будинку.
 
1995 року помер батько відповідача. Спадкоємцями його майна стали позивач, який отримав 1/6 частку житлового будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та відповідач, який отримав 1/3 частину житлового будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом.
 
Таким чином, співвласниками житлового будинку стали позивач, якому належить 2/3 частини житлового будинку, відповідно до свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/6 частину житлового будинку, а також відповідач, який є власником 1/3 частини житлового будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину на 1/3 житлового будинку за законом.
 
Відповідні обставини були встановлені районним судом. Враховуючи частину 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набуло законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, не підлягають доказуванню.
 
Спірна власність
 
Так сталося, що відповідач не проживав у спірному житловому будинку у зв'язку з переїздом родини до іншої країни. До смерті батька відповідач щороку приїздила до міста та проживала у цьому житловому будинку. Однак після смерті батька відносини з позивачем надзвичайно погіршилися. Так, позивач почав постійно чинити опір та не впускати відповідача до будинку, а відповідно відповідач узагалі не могла користуватися своєю 1/3 частиною житлового будинку. Такі дії, очевидно, є протиправними.
 
Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
 
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом (тобто у період з 1 січня 2001 року по 1 січня 2004 року).
 
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
 
Тобто, законодавство чітко розмежовує поняття володіння та користування майном.
 
Застосування положень статті 344 ЦК України можливе лише в тому випадку, коли особа сама володіє майном, а не користується ним.
 
Позивач посилався на те, що він є володільцем житлового будинку. Але такі посилання є хибними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Оскільки, поселившись у 1995 році у житловий будинок, він є безпосереднім володільцем лише 2/3 частки житлового будинку, що йому належить, та не почав володіти 1/3 частиною житлового будинку, що належить відповідачу, а користується нею. З огляду на це, набуття права власності на майно за набувальною давністю в порядку статті 344 ЦК України неможливе, оскільки позивач не є володільцем 1/3 частини житлового будинку.
 
Крім того, позивачу було добре відомо, що власником 1/3 частини житлового будинку є відповідач. Про відповідні обставини, зокрема, свідчило те, що 2008 року позивачем було подано позов до районного суду про визнання права власності в порядку прирощення спадкових часток, в якому позивач просив суд постановити рішення, згідно з яким визнати право власності на 1/3 частину житлового будинку. За результатами розгляду справи було встановлено, що власником 1/3 частки житлового будинку є відповідач, та на підставі цього відмовлено у задоволенні позову,
 
Отже, навіть якщо припустити, що позивач є володільцем житлового будинку, для набуття права власності в порядку статті 344 ЦК України немає основної ознаки — добросовісного володіння, що виражається у тому, що особа не знала та не могла знати, що володіє чужим майном.
 
Відповідні доводи також підтверджуються сталою судовою практикою, зокрема такими рішеннями, що набули законної сили:
 
1. Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 листопада 2011 року в справі №2-4211/11.
2. Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2011 року в справі № 1519/2-6374/11.
3. Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2011 року в справі №2-2292/11.
 
Також позивач посилався на те, що з 1995 року відповідач не проживає в житловому будинку та не користується своєю часткою житлового будинку, не несе витрат з її утримання та не сплачує комунальні послуги. Але відповідні обставини не є підставою для позбавлення права власності відповідача, оскільки це не передбачено чинним законодавством.
 
Правосудне рішення
 
Так, відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
 
Відповідач має право не проживати у житловому будинку, співвласникам якого він є. Більше того, не проживання відповідача у житловому будинку, а отже, і невикористання своєї частки житлового будинку зумовлено незаконними діями позивача по відношенню до відповідача. Позивач протиправно не допускає відповідача та його родину до житлового будинку. У зв'язку з цим відповідач не може користуватися своєю частиною житлового будинку. З огляду на вищевикладені обставини суд прийняв цілком правосудне рішення і відмовив у задоволенні позовних вимог позивача.

Вернуться назад