DataLife Engine 9.2 > Важно знать > Провокація злочину: таємні агенти, підбурювання та практика ЄСПЛ

Провокація злочину: таємні агенти, підбурювання та практика ЄСПЛ


25 января 2017. Разместил: inna

Як свідчить судова практика, у кримінальних справах нерідко доводиться зіштовхуватися із ситуацією, коли вчинення людиною злочину спровоковано працівниками правоохоронних органів. Як правило, подібні ситуації виникають у справах про такі злочини, як пропозиція або одержання хабара, незаконний обіг наркотичних засобів і т.д. Про це повідомила радник АО Arzinger Катерина Гупало під час засідання комітету Асоціації правників України з кримінального та кримінально-процесуального права, присвяченого темі провокацій злочинів.

Обережно: агенти!

Під час засідання правники ознайомились (на прикладі конкретних кейсів з найпоширенішими випадками провокацій та їх формами) і проаналізували використання доказів, здобутих у такий спосіб, та отримали судову практику з цих питань. Зокрема, доповідачка звернула увагу адвокатів на декілька рішень Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), присвячених цій проблемі.

Передусім, пані Гупало зазначила, що провокацією злочину є умисне створення працівниками правоохоронних органів обставин, які схиляють чи змушують особу вчинити злочинне діяння, якого вона не здійснила б за власною ініціативою.

Разом з тим особливу увагу пані Катерина приділила появі «таємних агентів», ознайомивши присутніх з особливостями їх роботи. Так, «таємними агентами», зазвичай, виступають звичайні приватні особи, які діють за вказівками працівників слідчих органів, до таких осіб є претензії з боку правоохоронних органів або ж відбувається так званий бартер між особою-агентом та правоохоронним органом. Крім того, агент, як правило, застосовує грубе підбурювання до вчинення злочину.

За словами Катерини Гупало, Європейський суд з прав людини виключає відповідальність особи за злочин, вчинений через провокацію зі сторони правоохоронних органів та вимагає саме від захисника проведення певних процесуальних дій. Утім, в Україні не повною мірою і не завжди приділяють увагу тим питанням, якими ЄСПЛ апелює у своїх рішеннях щодо цієї проблеми. Попри те, що Конвенція про захист прав людини йосновоположних свобод та протоколи до неї є частиною національного законодавства України, вітчизняні суди не належним чином зважають на норми цього документу, а то й зовсім ігнорують його.

Поряд з цим Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України. Дуже важливою є ст.17 Закону, яка передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а ст.18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

ЄСПЛ ухвалив!

Серед фундаментальних рішень ЄСПЛ, на які варто звертати увагу під час роботи зі справами, пов’язаними зі злочинами, вчиненими внаслідок провокацій, експерт називає: «Тейшейро де Кастро проти Португалії» (винесення вироку засудженому за перевезення наркотиків, основаному на показаннях двох поліціянтів, котрі спровокували його до здійснення злочину); «Раманаускас проти Литви» (справа щодо забезпечення справедливого судового розгляду, де заявник скаржився, що використання в кримінальній справі доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, порушило його право на справедливий судовий розгляд справи щодо нього); «Баннікова проти Російської Федерації» (проведення співробітниками органів федеральної служби безпеки оперативно-розшукового заходу у вигляді перевірчої закупки, котре призвело до скоєння громадянкою злочину, пов’язаного із незаконним збутом наркотичної речовини); «Вєсєлов та інші проти Російської Федерації» (порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції відносно заявників у зв’язку з визнанням їх винними у здійсненні злочинів, котрі були спровоковані).

Так, у справі «Тейшейро де Кастро проти Португалії» ЄСПЛ провів межу між неналежними діями працівників поліції під час контрольованої закупки та діями звичайних агентів, які працюютьпід прикриттям з метою отримання доказів щодо вчинення особою злочину без активного підбурювання до його вчинення. Заборона підбурювання поширюється як на працівників поліції, так і на осіб, які діють за їх вказівкою. Перед проведенням контролю за вчиненням злочину працівники правоохоронних органів повинні володіти достатнім обсягом інформації про причетність особи до вчинення злочину, вступати у злочин лише на етапі його підготовки або вчинення, а також поведінка агентів маєбути пасивною.

Загалом, про активну поведінку, яку може бути розцінено як провокацію, може свідчити самостійне звернення до особи, повторні пропозиції після відмови особи, наполягання (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви»).

У справі «Баннікова проти Російської Федерації» заявниця у своїй скарзі в ЄСПЛ стверджувала, що її визнали винною у вчиненні злочину, спровокованого правоохоронними органами через агента-провокатора та що вона не вчинила б злочину без його втручання.

Європейський Суд ухвалив, що використання особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів – не може саме по собі порушити право на справедливий розгляд. Ризик підбурювання з боку співробітників міліції, викликаний зазначеними методами, означає, що їхнє використання має бути строго регламентованим (Постанова ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви», п. 51). У частині розгляду заяви про провокаційні дії, спрямовані на спонукання вчинення злочину з метою його викриття, Європейський Суд звертає увагу на те, чи був би вчинений злочин без втручання органів влади.

Визначення підбурювання в справі «Раманаускас проти Литви» (п. 55) ЄСПЛ надає наступне: «Підбурювання з боку поліції відбувається там, де залучені посадові особи — співробітники служб безпеки або особи, що діють за їх розпорядженням, не обмежувані фактично необхідною пасивною слідчою діяльністю, а такі, що здійснюють такий вплив на особу, як підбурювання до вчинення злочину, що в іншому випадку не був би вчинений, з метою забезпечити докази й почати карне переслідування».

Джерело: yur-gazeta.com


Вернуться назад