DataLife Engine 9.2 > Дела житейские > П'ять років псові під хвіст

П'ять років псові під хвіст


15 апреля 2017. Разместил: inna

 

До університету - по диплом чи заради знань? Чомусь люди на це запитання дають здебільшого неправильну відповідь.

Вища освіта в Україні що далі, то більше стає формальністю. Закінчивши навчання, багато ви­пускників не працює за набутою спеціальністю. Молоді люди ча­сто шкодують, що витратили кілька років життя і гроші - на­марно. Чому так стасться? Чому дедалі більше випускників шкіл не хочуть вчитися в університе­ті й вибирають, на перший погляд, дуже прості професії, зате такі, з якими гарантовано не залишаться без роботи?

Які перспективи у випуск­ників наших вишів?

Щоб розібратися у пробле­мі, поставмо собі просте запи­тання: навіщо мати вишу осві­ту? — каже Наталія Шульга, ви­конавчий директор Українського наукового клубу, професор НПУ ім. М. Драгоманова. — Очевид­но, що така освіта повинна да­вати не лише знання, професію, але й гідну роботу. Однак ли­ше 16% випускників працюють за обраною професією. Це мо­же означати, що або їхній вибір був неправильний (але тоді тих, хто зробив неправильний вибір, надто багато), або в суспільстві немає потреби а певних спеціа­лістах.

- У нас більшість студен­тів приходить не по знання, а по дипломи, - вважає Андрій Ставицький, доцент Київсько­го національного університе­ту ім. Т. Шевченка, експерт на­ціональної команди експертів з реформування вищої освіти ХЕРЕ.

- А вища освіта просто прилаштовується до цього: хо­чете диплом ось вам. Люди з вищою та середньою освітою в Україні отримують або однако­ву платню, або люди з нижчим рівнем освіти отримують навіть більше. А студенти в інших кра­їнах ідуть здобувати вищу осві­ту, тому що вона забезпечить їм у майбутньому більші гроші.

- Як розв’язати цю пробле­му?

 Н. Шульга:

Потрібно мати менше ви­щих навчальних закладів, але вищої якості. Потрібні першо­класні викладачі в тих вищих за­кладах, а для цього треба змінити їх статут і платню. Я, наприклад, професор університету. Моя базова зарплата приблизно 3500 гривень на місяць. Це спо­нукає багатьох до академічної недоброчесності. І це не йде на користь студентам, бо привчає їх до інфантильності, пасивності та усвідомлення того, що за гроші можна купити все (а це не так).

- За кордоном процес нав­чання побудований так, що змушує студентів наполегли­во вчитися і в результаті дає їм справді якісні знання. Чо­му в Україні часто все інакше?

Н. Шульга:

- Якщо в нас надлишок уні­верситетів, застарілі методи­ки, некомпетентні професори, то інакше бути не може. Соромно про це казати, але навіть на   ка­федрах іноземних мов професо­ри і викладачі не володіють мо­вами, які вони викладають так, як це мало б бути. Як можна зму­сити студента важко працювати і чогось досягти, якщо він бачить перед собою викладача, з якого насміхаються? Адже сьогод­ні молоді люди часом "просунутіщі" за педагогів. Ми маємо ве­личезну проблему з кадрами у вищій освіті. Якщо професорові байдуже, що роблять його сту­денти або він дає позбавлені сен­су завдання, скажімо, щось пе­реписати, чи сам замішаний у плагіаті і спонукає до цього сту­дентів, то якою може бути моти­вація до навчання?

 А. Ставицький:

На лекціях в наших вишах часто подають інформацію, яка є в підручнику чи інтернеті. За кордоном кількість лекцій наба­гато менша, більше часу відводять на самостійні заняття, семі­нари, диспути, дослідницьку ро­боту. А у нас якраз цю частину скорочують і ширші питання за­лишаються поза увагою. У Євро­пі лекції намагаються практич­но спрямовувати там читають лише те, що можна застосувати.

- Як ви оцінюєте якість на­вчальних планів у вищій шко­лі? Як часто їх оновлюють?

 Н. Шульга:

 Я щороку оновлюю викла­дацький план усіх своїх курсів, вношу до нього найновіше з пу­блікацій на цю тему, стежу за відкриттями. Викладаючи, вод­ночас залучаю студентів до того, щоб і вони читали наукові статті і потім зробили презентацію. До початку курсу мої студенти мейлом одержують усю інформацію про те, яким буде процес навчання, які бали вони можуть заробити, щоб не було сюрпризів під час навчан­ня. Проміжний і фінальний тес­ти письмові. Жодних допус­ків чи недопусків. Я викладала у США. тому мені було легше - я просто перенесла таку практи­ку до нас. Однак такий підхід до викладання трапляється доволі рідко.

- Чи всі наші викладачі го­тові дати нові знання?

 А. Ставицький:

Ентузіасти є завжди, у нас їх приблизно 15%. Це люди, які працюють за покликом душі. Ін­ші - близько 50% - критична маса, готова до цього, але тіль­ки якщо на якісну освіту буде ре­альний попит. Сьогодні в універ­ситетах рівень викладання, на жаль, не оцінюють. Оцінюють кількість публікацій, масових за­ходів, громадську роботу.

-  Якою буде наша вища осві­та в найближчому майбутньо­му? До чого готуватися? 

Н. Шульга:

-  Наша університетська осві­та відстає від потреб ринку на сто років, тому поняття освіти, під­ходу до неї будуть змінюватися.

До чого маємо прийти? Ви­пускник середньої школи пови­нен мати навички мотивованого навчання впродовж життя. Цей тренд свого часу був усвідомле­ний у скандинавських країнах, зокрема у Фінляндії. Колись колонія, ця країна через освіту змогли увійту у двадцятку най­більш розвинених, справді інно­ваційних (за інноваціями вони в трійці) країн світу. Там 84% ви­пускників середньої школи йдуть вчитися на робітничі професії і лише 16% — у вищі навчальні за­клади. Хоч у них безплатна і се­редня, і вища освіта. Ось це при­клад, який варто наслідувати.


Вернуться назад