DataLife Engine 9.2 > Правовой ликбез > НЕДОВЕДЕНІСТЬ ФАКТУ ЗВЕРНЕННЯ ПРО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ НЕ МОЖЕ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДМОВИ У СУДОВОМУ ЗАХИСТІ

НЕДОВЕДЕНІСТЬ ФАКТУ ЗВЕРНЕННЯ ПРО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЛІ НЕ МОЖЕ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВІДМОВИ У СУДОВОМУ ЗАХИСТІ


15 марта 2019. Разместил: inna

Недоведеність факту звернення про розірвання договору оренди землі не може бути підставою для відмови у судовому захисті

Позивач просила суд розірвати договори оренди земельної ділянки. Особа зазначала, що земельні ділянки вона успадкувала після смерті матері, яка за життя передала їх в оренду. Додатковою угодою від 2016 року до договору оренди землі були внесені зміни, згідно з якими строк дії договору продовжено з п'яти до десяти років. Позивач покликалась на те, що зі смертю матері припинилися всі зобов'язання, що виникли в результаті укладання нею договору оренди землі і це є підставою для його розірвання. Позивач має бажання розпоряджатися земельними ділянками на свій розсуд, про що попереджала керівника відповідача, проте останній на її прохання щодо повернення земельних ділянок відповів відмовою. 

Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд виходив з того, що сторони при укладенні договору оренди земельних ділянок дійшли згоди про його розірвання у разі настання умов, визначених пунктом 40 договору оренди (перехід права власності на земельну ділянку), із урахуванням положень статей 626, 628, 651 Цивільного кодексу України (ЦК) та частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Апеляційний суд дійшов іншого висновку та у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що пунктом 40 договору передбачена можливість його розірвання у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а пунктом 38 цього договору визначений порядок такого розірвання (за згодою сторін). Суд дійшов висновку, що на час звернення до суду із цим позовом права та інтереси позивача не були порушені, оскільки остання не довела, що вона повідомила орендаря про успадкування нею права власності на спірні земельні ділянки та про те, що зверталась з вимогою про розірвання спірного договору. Також суд зазначив, що орендар не був повідомлений про зміну орендодавця в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Суд касаційної інстанції визнав законним рішення суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції скасував.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду зазначив, що частиною першою статті651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 40 договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

ВС вказав, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, враховуючи умови договору оренди (пункт 40), положення статті 629 ЦК України і частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», дійшов правильного висновку про те, що настання обставин, визначених пунктом 40 договору оренди землі (перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи), є підставою для розірвання договору оренди землі за вимогою нового власника (спадкоємця).

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що районним судом встановлено, що після настання передбачених договором оренди землі підстав для його розірвання позивач до пред'явлення позову зверталася до орендаря усно із проханням розірвати договір, однак отримала відмову на свою пропозицію, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Недоведеність належними доказами факту такого звернення не може бути підставою для відмови у судовому захисті прав заявника (постанова від 20.02.2019 у справі № 583/9/17).

Джерело: http://ukrainepravo.com


Вернуться назад