DataLife Engine 9.2 > Показательное дело > Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2009 р. (витяг)

Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2009 р. (витяг)


9 июля 2010. Разместил: andrew
alt
4. Згідно із ч. 1 ст. 401 ЦК право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 402 ЦК земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

За змістом ст. 98 ЗК право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Таким чином, при розгляді позову про встановлення земельного сервітуту суд повинен з'ясовувати, чи зверталась особа з такою вимогою безпосередньо до власників земельної ділянки, чи вирішувалось це питання в добровільному порядку; чи не будуть за таким варіантом установлення сервітуту порушуватися права власників земельної ділянки та чи обґрунтовані заперечення відповідачів

У квітні 2008 р. С. звернулася до суду з позовом до І.О., І.Л. про встановлення земельного сервітуту на право експлуатації лінії каналізаційного трубопроводу.

Позивачка зазначила, що з метою підключення до центральної міської каналізаційної мережі з дозволу фактичного землекористувача І.М. вона проклала каналізаційний трубопровід через частину земельної ділянки відповідачів. Оскільки останні чинять їй перешкоди в експлуатації каналізації, позивачка просила встановити земельний сервітут на безоплатне користування земельною ділянкою І.О. для забезпечення експлуатації каналізаційного трубопроводу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2008 р. в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд Тернопільської області рішенням від 9 жовтня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасував, ухваливши нове рішення, яким позов задовольнив та встановив С. безоплатний постійний земельний сервітут на право експлуатації каналізаційної мережі, що проходить через частину земельної ділянки, яка належить І.О.

У касаційній скарзі І.О. та І.Л., посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, порушили питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення міськрайонного суду та задовольняючи позовні вимоги С, апеляційний суд виходив із того, що позивачка іншим способом не може задовольнити свою потребу у влаштуванні та експлуатації каналізаційної мережі, інакше як установленням земельного сервітуту на право експлуатації цієї мережі на належній І.О. земельній ділянці.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 401 ЦК право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст. 98 ЗК право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Частинами 1, 2 ст. 100 ЗК визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 402 ЦК земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Як убачається з матеріалів справи та касаційної скарги, відповідачі заперечували проти встановлення позивачці сервітуту на право експлуатації каналізаційної мережі на належній І.О. та І.Л. земельній ділянці, посилаючись на те, що вона із цього приводу до них не зверталася; свою потребу у водовідведенні С. може задовольнити іншим способом, оскільки в її господарстві є функціонуючий септик і відсутня заборона щодо його використання; трубопровід проведено без згоди дійсних власників земельної ділянки та з порушенням державних будівельних норм, унаслідок чого завдається шкода їхньому майну.

Однак апеляційний суд на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК на зазначені положення закону та обставини справи належної уваги не звернув; при встановленні земельного сервітуту не врахував, що з такою вимогою позивачка безпосередньо до власників земельної ділянки не зверталась і в добровільному порядку це питання не вирішувалось; не з'ясував до кінця, чи не будуть за таким варіантом установлення сервітуту порушуватися права власників земельної ділянки та чи обґрунтовані заперечення відповідачів; а також не зазначив у своєму рішенні, в якій саме частині земельної ділянки, належної І.О., встановлено сервітут і в якому розмірі.

Разом з тим не можна погодитись і з рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 24 березня 2005 р. власниками спірної земельної ділянки є І.О. та І.Т.

Але міськрайонний суд не залучив І.Т. до участі у справі та не з'ясував належним чином питання, чи проходить каналізаційна мережа позивачки через її частину спірної земельної ділянки та чи не порушує встановлення сервітуту її права як власника ділянки.

Зазначене порушення допущено й апеляційним судом після скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин та керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України касаційну скаргу І.О. та І.Л. задовольнила частково: рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2008 р. та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2008 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

Вернуться назад