DataLife Engine 9.2 > Правовой ликбез > Несприятливі правові обставини як перешкода стягнення кредитів банками

Несприятливі правові обставини як перешкода стягнення кредитів банками


7 мая 2009. Разместил: admincat
altДоговір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:
-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону «Про іпотеку».

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

При цьому слід зауважити той факт, що боржники можуть ініціювати перед банками саме застосування процедури позасудового врегулювання на підставі договору, що вказана вище, з метою затягування процедури фактичного погашення зобов’язань, що в подальшому може супроводжуватись умисним (можливо, навіть без наявних законних чи мотиваційних підстав) оскарженням кожної цивільно-правової та будь-якої іншої процесуальної дії, починаючи від ініціювання судових спорів по визнанню договорів недійсними і закінчуючи оскарженням наслідків набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки (його реєстрації) та наслідків здійснення реалізації предмета іпотеки тощо.

 

ІІІ. СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ НА ПІДСТАВІ РІШЕННЯ СУДУ

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України встановлює право на звернення до господарського суду. З приводу цього, у разі невиконання боржниками (одержувачами кредитних коштів), взятих на себе зобов’язань перед кредиторами (банками) щодо погашення сум кредитів та нарахувань по них, останні мають право скористатися своїм законним правом щодо захисту порушених прав у суді, а також задовольнити свої майнові вимоги через винесене рішення суду шляхом його виконання відповідно до норм і положень Закону України «Про виконавче провадження».

Однак у цьому випадку доцільно розглянути і передбачити деякі тонкощі чинного процесуального законодавства, що дозволятимуть боржникам (як відповідачам чи стороні виконавчого провадження) здійснювати ряд оскаржувальних заходів у межах судового слухання справи чи забезпечення виконання виконавчого документа в межах порушеного виконавчого провадження з метою максимального затягування фактичного і остаточного погашення грошових (майнових) зобов’язань.

В даній ситуації беззаперечним є той факт, що при застосуванні заходів примусового стягнення кредитних коштів з боржника (чи майнового поручителя – через звернення стягнення на предмет застави або іпотеки), відповідачами в тій чи іншій судовій справі будуть вживатися усі заходи для максимального її затягування і відтермінування здійснення фактичного виконання рішення суду.

В ролі таких заходів з боку боржників можуть бути використані певні процесуальні можливості, що дозволяють затягнути розгляд справи в певних часових параметрах, а саме – постійні подання клопотань щодо відкладення та перенесення розгляду справи з тих чи інших причин і підстав, дослідження додаткових доказів у справі, заслуховування осіб, які брали участь у підписанні документації, яка має значення для справи, призначення та виготовлення судово-бухгалтерської, судово-економічної експертизи тощо. При цьому, незважаючи на те, чи такі заяви та клопотання осіб будуть задоволені чи відхилені, боржники-відповідачі по кожному процесуальному кроку зможуть оскаржувати ту чи іншу ухвалу суду до апеляційної інстанції  до ВГСУ та до ВСУ (а також, за необхідності, користуватися правом оскарження за нововиявленими обставинами), навіть незалежно від того, чи ГПК передбачені процесуальні підстави і можливості оскарження таких документів. Адже дана процедура буде вчинятися саме з метою затягування судової справи, а не забезпечення доведення тих чи інших обставин, що мають значення для розгляду її по суті.

В разі звернення стягнення на предмет застави через рішення суду, окрім процесуальних положень будуть також застосовуватися окремі положення Закону України «Про іпотеку».

Саме ст. 39 вказаного Закону визначає порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, згідно  з яким у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону, та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

При розгляді таких справ у судових інстанціях боржниками-відповідачами можуть використовуватися як особисто, так і через підставних (контрольованих чи друж-ніх) структур такі заходи як залучення в справу інших (третіх) осіб, які заявляють або можуть заявити право на предмет іпотеки (виходячи з тих чи інших обставин, які будуть умисно створені для певної вигідної для боржника ситуації); оскарження третіми особами, які заявляють права на предмет іпотеки договорів, укладених з банком, заявляючи при цьому про зупинення судової справи по зверненню стягнення на предмет іпотеки до вирішення іншої справи по суті; ініціювання третіми особами позову про визнання за ними права власності на майно, що є предметом іпотеки та виключення даного майна з акта опису чи арешту, якщо такі вчинялися тощо. Не виключено, що на момент розгляду справи про звернення примусового стягнення на предмет іпотеки третіми особами може бути пред’явлено рішення суду про визнання права власності на це майно за ними, що виключатиме можливість чи створюватиме певну колізію та заборону в подальшому зверненні стягнення на таке майно.

Проблематика непогашення боргових зобов’язань, окрім стадії судового процесу, може виникнути також і на стадії виконання судового рішення на підставі виданого виконавчого документа (як, наприклад, на підставі наказу господарського суду), в межах порушеного – відкритого виконавчого провадження в органах Державної виконавчої служби за місцем знаходження боржника.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, передбачені нормами і положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження являє собою сукупність дій органів та посадових осіб ДВС, що спрямовуються на виконання судових рішень і супроводжуються винесенням державними виконавцями процесуальних документів – постанов різного характеру, складання актів та вимог тощо. Тому будь-яка вчинена дія чи винесена постанова як стадія виконавчого провадження може бути оскаржена до начальника відповідного відділу ДВС чи вищестоящого органу ДВС або до суду.

Відповідно, за результатами розгляду скарги в суді на ті чи інші дії державного виконавця або винесених ним процесуальних документів, таке рішення суду буде, безумовно, оскаржуватися в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Такий перебіг подій зумовлюватиме витребування матеріалів виконавчого провадження та непроведення виконавчих дій протягом усього часу перевірки чи судового оскарження. 

Не виключено, що за попередньою домовленістю на місцях боржників із посадовими особами органів ДВС останніми можуть вживатись процесуальні дії, наслідком яких є відмова у відкритті виконавчого провадження за якимись формальними підставами (ст. 26 Закону); звернення державних виконавців у вигляді внесених подань до суду, який видав виконавчий документ, щодо роз’яснення рішень, які підлягають виконанню (ст. 28 Закону); забезпечення за поданням державного виконавця відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення (ст. 33 Закону); зупинення виконавчого провадження (ст. 34, 35 Закону) тощо.   

Саме зазначені заходи та дії з боку недобросовісних боржників щодо затягування даної справи та відтермінування фактичного погашення зобов’язань забезпечуватимуть останнім можливість здійснення виведення тих чи інших активів поза межі боргового навантаження та уникнення стягнення боргів.


За матеріалом "Юридична газета"


Вернуться назад