Адвокат Консалтинг

Написать новость

Вы можете отправить Ваш материал нам, который вскоре появится на наших страницах


> подробнее

Адвокаты

Список адвокатов, готовых помочь Вам в любую минуту


> перейти к списку

Риэлторы

Список риэлторов, которые могут предоставить Вам свои услуги


> перейти к списку

Наши вакансии

Газета "Адвокат-консалтинг" объявляет конкурс на должность


> подробнее

Наша газета

pdf-архив номеров нашей газеты


> подробнее

Видео


Выделение земельного участка бесплатно



Клуб юристов




Официальное обращение




ГрузчикиГрузчики Харьков

Квартирные и офисные Грузчики Харьков

Купить упаковку






Виконавче провадження. 10 приголомшливих рішень суду у 2017 році від юридичного ресурсу «Протокол»!
Категория: Правовой ликбез

Виконавче провадження. 10 приголомшливих рішень суду у 2017 році від юридичного ресурсу «Протокол»! Сумно, але як  правило рішення судів в Україні не виконуються або їх виконання відбувається дуже дуже повільно. Ця сумна реальність навіть підтверджується офіційним мізерним показником Мінюсту. Водночас саме виконавче провадження насичено великою кількістю різноманітних спорів, як то кажуть «вже після рішення суду». Ми відібрали для Вас найцікавіші випадки у 2017 році. Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». І головне: будь-яке рішення суду повинно бути реально виконане!

1. У виконавчому провадженні щодо виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір НЕ стягується, якщо таке рішення НЕ може бути виконане без участі боржника.
Постанова адміністративного суду апеляційної інстанції із серії «ми вже давно загрались з правами та забули про обов’язки». Скасовуючи відмовне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору апеляційний суд мабуть зовсім забувся, що рішення суду, особливо рішення суду немайнового характеру, повинні виконуватись боржником ДОБРОВІЛЬНО у встановлений д/в строк у постанові про відкриття виконавчого провадження. 

Так, судом у справі ухвалене рішення, яке набрало законної сили, про зобов’язання органу поліції видати позивачу довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням вимог Постанови КМУ №988. І чому би органу поліції ДОБРОВІЛЬНО не видати таку довідку стягувачу ще до його звернення у виконавчу службу та відкриття виконавчого провадження. Це його прямий обов’язок, який не потребує бюджетних коштів. Ні – цього не відбувається. 

Надалі державний виконавець відкриває виконавче провадження, надає строк на добровільне виконання рішення та попереджає боржника, що у випадку невиконання з нього буде стягнутий виконавчий збір на підставі ч.3 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» в сумі 12 800,00 грн. Проте, замість того щоб видати стягувачу довідку, боржник починає оскаржувати стягнення виконавчого збору і пропускає строк на добровільне виконання.

Звичайно така дурня притаманна державним службовців мабуть буде завжди. Водночас ця дурня всіляко заохочується судами, які ухвалюють подібні рішення.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначає, що обов’язковими умовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень. Проте, не враховує, що при примусовому виконанні немайнових рішень, які можуть бути виконані лише боржником саме накладення на боржника штрафів в порядку, передбаченому ст. 75, 76 ЗУ «Про виконавче провадження» і є єдиними примусовими заходами, які може вчинити державний виконавець у такому випадку.   

Натомість, суд приходить до парадоксального висновку, що якщо рішення немайнового характеру неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець жодних примусових  заходів не здійснює, тому немає підстав для стягнення виконавчого збору.  І це незважаючи на ч.3, ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження». На  практиці отримавши таке рішення суду апеляційної інстанції орган поліції звичайно не видасть довідку стягувачу, і рішення суду не буде боржником виконане взагалі. 

2. Якщо нерухомість ВЖЕ відчужена з прилюдних торгів, то суду слід відмовляти в адмінпозові про скасування акту переоцінки майна, хоча сам такий акт складений із порушенням закону.
Оскарження рішень, дій, бездіяльності державних виконавців та органів державної виконавчої служби непрості насамперед у плані правильного визначення юрисдикції та складу учасників спору. Водночас остання судова практика ще більше ускладнює завдання позивачу вибором правильного способу захисту права при поданні позову.

Так, у спорах із д/в поширеним  став підхід судів, при якому неправильний вибір способу захисту права є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому суди у рішенні встановлюють  факти порушення д/в вимог законів та інструкцій, але це не стає підставою для задоволення позову.

В цій справі іпотекодавець звернувся із позовом про скасування акту переоцінки майна (предмету іпотеки) до адміністративного суду. Суд встановив, що акт переоцінки майна був дійсно складений д/в із порушеннями, що призвело до відчуження предмету іпотеку з прилюдних торгів за ціною, яка порушує права іпотекодавця. Суд першої інстанції скасував акт переоцінки, з  ним погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте, ВАСУ був іншої думки. Суд касаційної інстанції погодився із позивачем і нижчими судами з тим, що акт переоцінки був складений д/в із порушеннями. Разом з цим ВАСУ підкреслив, що суди не врахували той факт, що предмет іпотеки на час звернення іпотекодавця  із позовом до суду вже був відчужений третій особі, яка є власником цієї нерухомості , як переможець прилюдних торгів.  Таким чином, задоволення судом вимоги «про скасування акту переоцінки» НЕ призводить до відновлення того становища, яке існувало до проведення прилюдних торгів. Тобто, не досягає мети правосуддя - не захистить права іпотекодавця – позивача.

Окрім цього, якщо предмет іпотеки вже проданий, то правильним способом захисту права іпотекодавця є звернення на підставі ст. 48 ЗУ «Про іпотеку» із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, де відповідачем має виступати також особа, яка придбала іпотечне майно. Такий спір є спором про цивільне право і розглядається, в даному випадку, за правилами цивільного судочинства

 
3. ВСУ роз’яснив, що повинен встановити суд при розгляді подання д/в про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності.
 
Поширена ситуація, коли боржник незважаючи на наявність рішення суду не збирається віддавати борг, переводить себе в статус ніщеброда з відсутністю офіційних доходів та сумнівними операціями «переписує» майно на дружину та родичів. Так, згідно рішення суду борг у цій справі складає 2,15 млн. грн.,  і державний виконавець встановив відсутність у боржника доходів та майна, на які можливо було б звернути стягнення. Проте, за підказкою стягувача д/в встановив набутий боржником у шлюбі житловий будинок, власником якого на підставі свідоцтва про право власності виданого у 2008 році була колишня дружина. Так чи інакше будинок є об’єктом спільної сумісної власності, і д/в звернувся із поданням до суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Водночас боржник з колишньою дружиною укладають 16 вересня 2010 року  договір  про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, і відповідно умов цього договору житловий будинок стає особистою власністю дружини. Слід додати, що з серпня 2010 року, тобто раніше ніж укладання договору про поділ майна, на житловий будинок накладено арешт для забезпечення позову стягувача, яким боржнику забороняється відчужувати нерухоме майно, і він звісно про це знає.   

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні подання д/в, суд апеляційної інстанції задовольнив подання та визначив ½ житлового будинку, як частку боржника, на яку може бути звернено стягнення для виконання рішення суду, суд касаційної інстанції це скасував та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції.  ВСУ скасував всі ухвали судів стосовно подання д/в та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

У правовому висновку до цієї справи ВСУ роз’яснив, що саме суд зобов’язаний робити згідно ст. 379 ЦПК України  під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у зв’язку з виконанням судового рішення.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-599цс17: За положеннями статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням   державного виконавця.

За частиною першою статті 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

При вирішенні цього питання слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Так, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї (частина друга статті 70 СК України).

Водночас, забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).  

Разом з тим відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 64 Сімейного кодексу України; далі – СК України) під час дії заборони на реалізацію майна, що є їх спільною сумісною власністю, у порядку забезпечення позову, може ускладнити хід виконавчого провадження.

Таким чином, під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у зв’язку з виконанням судового рішення суд повинен був з’ясувати, чи спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, чи відбулося відчуження цього майна з метою унеможливити звернення стягнення на нього в порядку виконання судового рішення, з урахуванням тієї обставини, що таке відчуження здійснено під час дії заборони на його реалізацію (арешт) у порядку забезпечення позову, про яку боржнику було відомо, а відтак, чи правомірно укладено правочин про відчуження вказаного майна з огляду на неможливість виконання судового рішення про стягнення заборгованості й порушення прав кредитора шляхом позбавлення його можливості задовольнити свої вимоги за рахунок частки майна боржника. 

 
 
4. При порушенні черговості при зверненні стягнення на майно САМЕ боржнику слід довести, що у державного виконавця була інформація про інше майно.  

Зазвичай під час здійснення виконавчого провадження боржник всіляко намагається прикинутись «нищебродом» і спираючись на сумнівні правові конструкції уникнути або максимально затягнути повернення боргу стягувачу. Так було і цій справі, коли квартиру боржника було реалізовано  через електронні торги із реалізації арештованого майна, проте боржник наполягав, що результати торгів підлягають скасуванню з причини порушення державним виконавцем черговості звернення стягнення на майно боржника. Боржник надав суду відомості, що він є власником іменних акцій ВАТ та земельної ділянки, на які звернення стягнення у виконавчому провадженні має бути здійснено раніше ніж на його квартиру. ( яка до того ж перебуває у спільній власності з дружиною).  

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні скарги боржника. Зокрема, суд підкреслив, що при визначенні черговості звернення стягнення на майно боржника, державний виконавець керується тими відомостями, які в нього є, і які ним зібрані в матеріали виконавчого провадження. Боржник не був позбавлений можливості повідомити державному виконавцю про інше своє майно, на яке слід першочергово звернути стягнення, чого він звичайно не зробив. Окрім цього  акт опису й арешту квартири не був оскаржений боржником у встановленому законом порядку. Тому, черговість звернення стягнення хоч і порушена, проте не свідомо і підстав скасовувати торгів немає.

5.  Бездіяльність державного виконавця у питаннях виконання вироку, яким задоволено цивільний позов, оскаржується за правилами цивільного судочинства.

УВАГА СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ПАЛАТ ВСУ: Між судами різних юрисдикцій відбувся так званий «пінг-понг», який внаслідок оскаржень принципового стягувача дійшов аж до ВСУ. У кримінальному провадженні ухвалено вирок, яким серед іншого задоволено цивільний позов потерпілого (фізичної особи) і стягнуто з засудженого певну суму коштів. Виконавче провадження було відкрито, проте державним виконавцем жодних дій направлених на примусове виконання виконавчого листа виданого на підставі вироку вчинено не було. Бездіяльність державного виконавця була оскаржена стягувачем спочатку до адмінсуду, проте отримана відмова у відкритті провадження, а потім до суду цивільної юрисдикції, проте там ситуація була аналогічною. В обох випадках суди мотивували відмову у відкритті провадження непідвідомчістю їм таких спорів.   

ВСУ скасувавши узвали суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій прийшов до висновку, що бездіяльність державного виконавця у такому випадку повинна оскаржуватись за правилами цивільного судочинства. Так, ВСУ проаналізував ст. 383, 384 ЦПК України та ст.  82 ЗУ «Про виконавче провадження» і підкреслив, що «інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням врегульованим ЦПК України», і скарга, в такому випадку повинна подаватись до суду, який видав виконавчий лист. 

Примітка: У цій Правовій позиціх ВСУ посилається на ст. 82 ЗУ "Про виконавче провадження", який втратив чинність. В новому законі "Про виконавче провадження" це стаття 74

Правова позиція ВСУ від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2946цс16: Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, належним чином не визначив характер спору, суб’єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду

 
 
 
6.  Не проведення суб'єктом оцінювання огляду об'єкта оцінки є підставою для визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку та - незаконними дій державного виконавця.

ТОВ звернулось до господарського суду  зі скаргою на дії  державної виконавчої служби, в якій просило: - визнати неправомірними дії  державного виконавця по визначенню вартості майна відповідно до звіту про оцінку майна, що належить позивачеві.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.09.2016, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016,  дії державного виконавця по визначенню вартості майна цього товариства визнано неправомірними.

ВГСУ вказані судові рішення залишив без змін, виходячи з наступних міркувань.

 Оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" (затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442) з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 (затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440), яким визначено загальні засади.

Згідно з приписами п. 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.

Частиною 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Ст. 11 Закону України цього ж Закону визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об'єкта оцінки (готельно-ресторанний комплекс), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без обстеження приміщень на дату оцінки та відповідно потребує доступу до них, який має забезпечити боржник.

Між тим, судами було встановлено, що належних та допустимих доказів проведення особистого огляду суб'єктом оціночної діяльності об'єкта оцінки  матеріали звіту не містять, зокрема відсутні фотографії об'єкта оцінки.

Таким чином, не проведення  суб'єктом оцінювання огляду (обстеження) об'єкта оцінки створює підстави для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку.

7. Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду.
Досить цікаве судове рішення у якому вирішується питання реального виконання судового рішення про стягнення валютного кредиту, а саме за яким курсом обміну валюти слід стягнути з боржника суму заборгованості - за курсом на момент винесення рішення або за курсом, який діяв на день платежу.

Так, банківська установа звернулася до суду із скаргою надії державного виконавця, мотивуючи це тим, що у 2011 році за рішенням суду з боржника було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 27 705,67 доларів США, що еквівалентно 219 834 грн. 67 коп.  

У 2015 році вказане рішення органом ДВС було виконано та постановою державного виконавця виконавче провадження закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із виконанням рішення. 

Проте, банк вважав, що рішення повною мірою не виконано, оскільки за обмінним курсом національної валюти України до долару США суму боргу у гривні зросла.

Судом першої інстанції у задоволенні скарги було відмовлено.

Проте, апеляційний суд з рішенням якого погодився ВССУ скасували зазначене рішення - постанову державного виконавця визнано незаконною та скасовано. Постановляючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того виходив з того, що державним виконавцем з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки сплатою боржником 219 834, 67 грн. згідно квитанції від 29 квітня 2015 року у повному обсязі не виконано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області, так як сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. 

В свою чергу Верховний Суд України скасовуючи вказані ухвали апеляційного суду та ВССУ вказав, що згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного  виконання  в  повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Закінчуючи виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спору, державний виконавець виходив з того, що боржником  на підставі квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 квітня 2015 року фактично виконано виконавчий лист.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1445цс17: Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу», а саме частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного  виконання  в  повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, а тому обґрунтованим є висновок про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».

 
 
 
 
 
8. Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
 
УВАГА! Спільне засідання адміністративної та цивільної палат ВСУ: Дуже  корисна постанова ВСУ, в першу чергу для стягувачів у виконавчому провадженні,  яка розпочне припинення безмежного порушення строків перерахування коштів органами Держказначейства. При цьому ця постанова розв’язує колізію  і однозначно роз’яснює, що на Держказначейство та його органи розповсюджується дія ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» -"відповідальність банків при здійсненні переказу". 

Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» стягнуті на державним виконавцем на виконання рішення суду з боржника кошти поступають НЕ напряму на рахунок стягувача, а спочатку на рахунок органу державної виконавчої служби, який знаходиться у певному органі Держказначейства. Всі, хто займається примусовим виконанням рішень судів, знають, що практично ніколи орган Держказначейства не перераховує такі кошти на рахунок стягувача у  триденний строк навіть, якщо немає жодних затримок із отриманням платіжного розпорядження від д/в. В системі органів Держказначейства діють свої закриті для громадськості правила, яким чином формується реєстри виплат і у які строки здійснюються перерахування. 

В цій справі судом було встановлено що з моменту отримання розпорядження на перерахування коштів від д/в до фактичного перерахування коштів органом Держказначейства пройшло більше місяця. Тому, отримавши кошти стягувач звернувся із позовом про стягнення з цього органу Держказначейства пені передбаченою пунктом 32.2 статті 32 ЗУ ««Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в сумі 13915,71 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив відмовне рішення суду першої інстанції в силі.  ВСУ своєю постановою стягнув з органу Держказначейства пеню на користь стягувача і судові витрати та в подібних спірних відносинах фактично прирівняв Держказначейство до звичайного учасника системи електронних платежів  НБУ. 

На жаль в цій справі ВСУ не відважився на ще один прогресивний крок і не стягнув з органу Держказначейства окрім пені суму фінансової відповідальності за затримку, яка передбачена ст. 625 ЦК України. (хоча стягувач заявляв цю суму). Суд касаційної інстанції відмовив у стягненні цієї суми, а ВСУ не переглянув це рішення, оскільки «не захотів виходити за межі компетенції.» 

 
9.  Держказначейство затримує перерахування коштів стягувачу під час виконавчого провадження – стягуємо пеню на підставі ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
 
Тяганина і безвідповідальність виконавчої служби. Нажаль, дуже часто саме вони визначають обличчя цього органу. Чи можна  це подолати законними способами ?  Судячи по цій справі, - досить проблематично. Можливо треба вдосконалювати закон ?

Рішенням суду стягнуто солідарно із чотирьох осіб  на користь позивача відшкодування завданої внаслідок пожежі шкоди у розмірі 243 702 грн  36 коп. На підставі вказаного судового рішення 26 березня 2014 року судом видано чотири виконавчі листи, які пред'явлено нею до виконання у примусовому порядку, що стало підставою для  відкриття 07 травня 2014 року чотирьох виконавчих проваджень  відносно кожного боржника окремо.

У зв’язку з бездіяльністю державного виконавця по виконанню вказаного судового рішення сятгувач звернувся до суду і отримав дві ухвали, якимит підтверджено, що виконавчі дії провадились  з порушенням ст. ст. 113052, 57 Закону України «Про виконавче провадження», щодо термінів здійснення виконавчого провадження, вжиття заходів примусового виконання рішення, своєчасності та повноти вчинення виконавчих дій, звернення стягнення на майно боржників. Ними зобов'язано державного виконавця здійснити перевірку майнового стану боржників шляхом направлення запитів до відповідних органів та отрмання на них відповідей, винести постанови про арешт майна одного з боржників, тощо.

Така, підтверджена судовим рішенням, бездіяльність ДВС і стала підставою для звернення позивача (він же стягувач) до суду з позовом про стягнення з відділу ДВС збитків  в сумі 124 687 грн 10 коп, завданих йому знеціненням присуджених цьому коштів.

Суди відмовили в позові, з чим погодився і ВССУ. Як видно з судових рішень, -  навіть, за наявності та доведеності самого факту протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неналежному виконанні судового рішення, відсутні докази, які б підтверджували заподіяння позивачу вказаної шкоди саме цією бездіяльністю державного виконавця, наявності причинного зв'язку між заподіянням такої шкоди і протиправним діянням заподіювача щодо знецінення грошових коштів.

Крім того ВССУ зауважив, що втрати від подорожчання споживчих товарів і послуг у спірних правовідносинах не призвели до завдання позивачу збитків у розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки сума відшкодування шкоди, стягнута судовим рішенням не підлягає індексації  згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому у відповідача не виник обов'язок, визначений ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», ст.1174 ЦК України.

10.  Держава зобов'язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою, створеною для виконання рішень судів.
Майже усі, на чию користь судами було прийнято рішення про стягнення грошових коштів, стикались з проблемою виконання судових рішень.

Як правило такі труднощі полягають у відсутності коштів у боржника або відсутності у нього майна, на яке можна накласти стягнення, бездіяльністю та/або відвертим саботажем виконання рішення з боку органів Державної виконавчої служби.

Окремою проблемою є стягнення коштів з держави або державних підприємств.

 У цій справі приватне підприємство звернулося до місцевого господарського суду із скаргою на бездіяльність державних виконавців в частині виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, зобов'язання органу ДВС виконати вимоги Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та здійснити комплекс дій, направлених на стягнення із боржника коштів за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані вимоги було задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність державних виконавців.

Натомість Вищий господарський суд України, задовольняючи касаційну скаргу приватного підприємства вказав, що згідно ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За практикою Європейського суду з прав людини держава не може не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

У цій справі боржником є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" в частині  мораторію на застосування примусової реалізації майна, а також дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції" від 20 грудня 2016 року N 1787-VIII щодо встановлення мораторію на звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств. 

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У частині 2 цієї статті передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

А тому державними виконавцями було порушено зазначені вимоги закону.

Джерело: Протокол


Рейтинг:

Система Orphus



Похожие новости


Комментарии:
Добавление комментария
[not-wysywyg] [/not-wysywyg]
[not-wysywyg][/not-wysywyg]{wysiwyg}
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код




«    Октябрь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 

Популярное
  • Як суддя Фрунзенського райнного суду м.Харкова - Бабкова Т.В. своїми діями підміняє собою законодавчу гілку влади Верховну раду України та Конституційний суд
  • Справа у судді Глібко О.В.
  • Нацбанк выиграл суд у Жеваго на 1,5 миллиарда гривен
  • Задержанные в США бизнесмены работали на Фирташа — Reuters
  • В Госстате рассказали, как потратят 3,4 млрд грн, выделенные на перепись
  • ХАРКІВСЬКА ЛІКАРНЯ № 13 ПРИДБАЛА АВТОМОБІЛЬ SUZUKI SX4
  • Китаец дважды мог спасти Грецию от дефолта, но хранил тонны золота и миллиарды юаней дома. Видео
  • Топ-менеджеры Альфа банка: сейчас Украина у многих инвесторов на радаре
  • Функции налоговой милиции оставили в ГФС
  • Стали известны подробности высокобюджетного ДТП на пр. Науки в Харькове

  • Наш опрос

    Погода в Харькове

    Погода в Харькове

    Курс валют (НБУ)

    Курсы НБУ на сегодня

    Курс валют (средний)

    Курсы наличного обмена на сегодня











    Аудиоролики - Рекламная Студия

    Студия звукозаписи

















    Редакция может не разделять мнение авторов публикаций. Редакция не несёт ответственности за публикации с других сайтов.

    Все права на материалы, находящиеся на сайте www.advocat-cons.info, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При любом использовании материалов сайта гиперссылка на www.advocat-cons.info обязательна. По вопросам размещения рекламы или информации на сайте обращаться по телефонам: (057) 737-22-53, 096-114-24-80

    © 2007-2014 Медиагруппа "Адвокат-консалтинг"
    .