Адвокат Консалтинг

Написать новость

Вы можете отправить Ваш материал нам, который вскоре появится на наших страницах


> подробнее

Адвокаты

Список адвокатов, готовых помочь Вам в любую минуту


> перейти к списку

Риэлторы

Список риэлторов, которые могут предоставить Вам свои услуги


> перейти к списку

Наши вакансии

Газета "Адвокат-консалтинг" объявляет конкурс на должность


> подробнее

Наша газета

pdf-архив номеров нашей газеты


> подробнее

Видео


Выделение земельного участка бесплатно



Клуб юристов




Официальное обращение




ГрузчикиГрузчики Харьков

Квартирные и офисные Грузчики Харьков

Купить упаковку






ВССУ: Узагальнення «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування» (станом на 12 січня 2017р.)
Категория: Правовой ликбез

ВССУ: Узагальнення «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування» (станом на 12 січня 2017р.) - vssu_uzagalnennya_pro_praktiku_rozglyadu_skarg_na_rishennya_dii_chi_bezdiyalnist_organiv_dosudovogo_rozsliduvannya_587975845dec6.jpg

Представляємо узагальнення судової практики Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ на тему «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування».

 

 

 

Узагальнення

«Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування»

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….. 3

1. Проблемні питання, які виникають при розгляді скарг на окремі види бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування………………………………………………………………………..5

1.1. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення……………………………. 5

1.2. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора з неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК……………………………… 12

1.3. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК строк………………………………………………………………………………... 17

2. Оскарження рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування………………………………………………………………… 24

3. Оскарження постанов слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження……………………………………………………………………….. 29

4. Оскарження рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим………………………………………………………………………......35

5. Оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки……………………………………………………... 38

6. Оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій……………………………………………………………………41

7. Стан дотримання встановлених строків розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Правові наслідки неявки особи, яка подала скаргу, участь якої відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК є обов’язковою……………………………………………………….45

8. Особливості апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування…………………………………. 48

Висновки………………………………………………………………………...… 55

 

Вступ

Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) запровадив новий порівняно з раніше діючим інститут – оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування. Перелік відповідних рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, встановлено ст. 303 КПК. Крім того, КПК визначає порядок та умови розгляду окремих скарг і в главі 26 регламентує повноваження слідчого судді, які можуть бути ним реалізовані за результатами такого розгляду. Водночас окремі процесуальні аспекти регламентовані недостатньо чітко, а в окремих випадках недосконало сформульовано норми, які регулюють порядок вчинення дій та прийняття рішень, фактичне недотримання якого і призводить до звернення осіб з відповідними скаргами. Наведене зумовлює виникнення проблем судової практики, які в основному спричиняють неоднакове та, відповідно, у певних випадках неправильне застосування положень процесуального законодавства і неналежне вирішення питань, які вносяться на розгляд слідчого судді.

При цьому, з огляду на важливість таких питань для забезпечення виконання завдань кримінального провадження і беручи до уваги доволі велику кількість скарг, які розглядаються слідчими суддями, нагальним є питання забезпечення однакового та правильного застосування норм процесуального законодавства, які регулюють аспекти реалізації у цій сфері повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні.

За даними Державної судової адміністрації України, протягом 2015 року до місцевих судів надійшло 547,3 тис. клопотань, скарг, які розглядаються слідчим суддею під час досудового розслідування, що на 17,1 % більше порівняно з 2014 роком, із них – 45,1 тис., або 8,2 % – скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування.

Зокрема, у звітний період до місцевих судів надійшло скарг:

на бездіяльність слідчого, прокурора – 45 117;

на рішення слідчого про закриття кримінального провадження – 12 790;

на рішення прокурора про закриття кримінального провадження – 1 037;

на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій – 1 586;

на дії, рішення чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування – 65 513;

інші скарги – 3 381.

У 2015 році розглянуто скарг:

на бездіяльність слідчого, прокурора – 43 589, з них повернуто – 7 162, задоволено – 15 851;

на рішення слідчого про закриття кримінального провадження – 12 610, з них повернуто – 1 487, задоволено – 6 606;

на рішення прокурора про закриття кримінального провадження – 1 007, з них повернуто – 153, задоволено – 480;

на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій – 1 566, з них повернуто – 100, задоволено – 523;

на дії, рішення чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування – 63 711, з них повернуто – 9 362, задоволено – 25 121;

інші скарги – 3 386, з них повернуто – 277, задоволено – 1 049.

Що стосується апеляційного перегляду ухвал слідчого судді, то у 2015 році до апеляційних судів надійшло 19,5 тис. апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, або майже 42 % загальної кількості апеляційних скарг, що надійшли відповідно до КПК.

Зокрема, усього розглянуто за апеляційними скаргами ухвал слідчих суддів:

про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора – 1 595, з них залишено без змін – 687, скасовано ухвалу і постановлено нову ухвалу – 908; про відмову у відкритті провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора – 1 146, з них залишено без змін – 680, скасовано ухвалу і постановлено нову ухвалу – 466;

про відмову у задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження – 1 228, з них залишено без змін – 591, скасовано ухвалу і постановлено нову ухвалу – 637;

про відмову у задоволенні скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження – 95, з них залишено без змін – 47, скасовано ухвалу і постановлено нову ухвалу – 48.

Враховуючи наведене, метою цього узагальнення є сприяння забезпеченню правильного застосування слідчими суддями процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, що є визначальним з огляду на дотримання законних прав та інтересів людини і громадянина.

1. Проблемні питання, які виникають при розгляді скарг на окремі види бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

1.1. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення

Після докорінної зміни процесуального порядку фіксації уповноваженими органами інформації про вчинення кримінального правопорушення, запровадженої КПК, розгляд скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), виявив існування проблем, пов’язаних з необхідністю пошуку належного порядку та підстав задоволення чи відмови у задоволенні відповідних скарг.

Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст. 214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг.

Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст. 214 КПК 24-годинного строку слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Так, ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 05.02.2015 задоволено скаргу М. на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Вказаною ухвалою слідчий суддя зобов’язав унести до ЄРДР відомості за заявою М. від 19.01.2015 про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 194 ч. 2 Кримінального кодексу (далі – КК). Задовольняючи скаргу, слідчий суддя виходив з того, що згідно зі ст. 214 КПК слідчий зобов’язаний не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Оскільки таких дій слідчий упродовж 24 годин після отримання заяви М. не вчинив, слідчий суддя дійшов висновку, що бездіяльність слідчого є незаконною (справа № 136/146/15-к).

Водночас результати аналізу судової практики свідчать про те, що бездіяльність слідчого та прокурора може виявлятись не лише у невчиненні дій, які передбачають внесення відомостей до ЄРДР, а й відмову у їх вчиненні. Так, у зв’язку з відмовою від унесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, здійсненою першим заступником прокурора м. Вінниці, слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області було постановлено ухвалу від 02.11.2015.

Заявник 07.09.2015 звернувся до прокуратури м. Вінниці зі зверненням щодо безпідставного невнесення працівниками Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області відомостей до ЄРДР за його заявою про вчинення кримінального правопорушення.

За результатами розгляду цієї заяви першим заступником прокуратури м. Вінниці заявнику було відмовлено у внесенні відомостей до ЄРДР, що і стало підставою для задоволення скарги та прийняття рішення про зобов’язання внести відомості до ЄРДР.

Найбільш складним і неоднозначним питанням, яке характеризує стан судової практики розгляду аналізованої категорії скарг, є правова оцінка заяви чи повідомлення на предмет обґрунтованості викладених у них відомостей, що свідчать саме про кримінальне правопорушення. У слідчій і в судовій практиці щодо цього питання є щонайменше два підходи. Згідно з першим передбачається так зване автоматичне внесення відомостей про кримінальне правопорушення, якщо такі відомості викладені особою в заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення. Цей підхід не передбачає оцінки відповідної заяви чи повідомлення на предмет того, що викладені відомості дають підстави констатувати певні ознаки складу злочину. У свою чергу, другий підхід не передбачає автоматичного внесення відомостей, викладених у будь-яких заявах чи повідомленнях – вносяться лише визначені як такі, що, на думку суб’єкта, який їх вносить, дійсно можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Реалізація другого підходу, крім іншого, допускає розгляд заяв, які не містять таких відомостей, у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Як було вже зазначено, наведені підходи реалізуються не лише у слідчій, а й у судовій практиці.

Так, ухвалою слідчого судді Гощанського районного суду Рівненської області від 24.06.2015 у задоволенні скарги Я. на бездіяльність слідчого Гощанського РВ УМВС України в Рівненській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні цієї скарги, слідчий суддя в ухвалі зазначив, що, враховуючи повноваження начальника органу досудового розслідування, передбачені абзацом другим п. 3.5 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, надання заявнику Я. начальником Гощанського РВ УМВС України в Рівненській області відповіді про відмову в реєстрації в ЄРДР відомостей, наведених у заяві Я., на підставі Закону України «Про звернення громадян» є правомірним, оскільки заява не містить відомостей про вчинення кримінального правопорушення, яке було б передбачене КК (справа № 557/692/15-к).

Разом з тим в окремих випадках слідчі судді перевіряють не лише факт реагування чи нереагування на заяву про кримінальне правопорушення, а й здійснюють аналіз причин, внаслідок яких належне реагування не було забезпечено. Так, ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21.10.2015 відмовлено у задоволенні скарги з огляду на встановлену слідчим суддею обставину, що аналогічна за змістом заява про злочин розглядалась попередньо органом досудового слідства за правилами КПК 1960 року, у зв’язку з чим ухвалено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

В окремих випадках слідчі судді у відповідних ухвалах відображають власну позицію стосовно достатності підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Так, слідчий суддя Лубенського міськрайонного суду Полтавської області в ухвалі від 13.08.2015 зазначив таке: «слідчий суддя доходить висновку про обов’язок внесення до ЄРДР лише тих відомостей про кримінальне правопорушення, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. З дослідженої в судовому засіданні заяви скаржника від 10.07.2015 вбачається, що в ній містяться достатні відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення».

Також результат аналізу судової практики дозволяє стверджувати про існування випадків, коли слідчий суддя, розглядаючи скарги на такий вид бездіяльності, вирішує питання, що повинні вирішуватись при постановленні вироку. Так, слідчий суддя Богодухівського районного суду Харківської області в ухвалі від 27.02.2015 за наслідком розгляду скарги на бездіяльність прокурора Богодухівського району, відмовляючи в її задоволенні, зазначив: «Судом встановлено, що із заяви ОСОБА_1, яка надійшла до прокуратури Богодухівського району 10.02.2015, з приводу втрати працівниками суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 матеріалів адміністративної справи не вбачається факту вчинення ними кримінальних правопорушень, у зв’язку з чим відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР. Крім того, главою 7 КПК передбачено спеціальний порядок відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження». Варто зазначити, що оцінка фактичних обставин, здійснена у наведений спосіб, а також використання наведених формулювань є неприпустимим у процесуальних рішеннях слідчого судді з огляду на стадію кримінального провадження, а також беручи до уваги питання, що вирішуються під час розгляду зазначеного виду скарги.

У зв’язку із цим слід зважати на те, що КПК дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень. Разом з тим слід враховувати, що на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена КК, не достатньо об’єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу злочину. Саме тому посилатися на цьому етапі на положення ст. 2 КК, яка визначає підставу кримінальної відповідальності, недоцільно.

На окрему увагу заслуговує питання застосування до відповідних правовідносин Закону України «Про звернення громадян». Варто враховувати, що цей нормативно-правовий акт має свою мету і певним чином урегульовує питання взаємодії громадян з державними органами, у тому числі з органами, уповноваженими на здійснення досудового розслідування. Водночас слід зробити застереження щодо недопустимості підміни нормами цього закону положень, які визначають порядок реагування державних органів на одержання інформації про вчинені кримінальні правопорушення.

Так, відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Водночас, якщо особа звертається із певним документом до органів, відповідальних за реалізацію завдань кримінального провадження, пов’язаних із вчиненням, на її думку, кримінального правопорушення, то таке звернення недопустимо розцінювати як таке, в якому реалізується право особи на внесення пропозицій стосовно вдосконалення роботи органів досудового розслідування, викриття недоліків у їх роботі або як прояв участі у державних справах. Також неправильно (з цих же міркувань) розглядати заяви, які, на думку уповноважених суб’єктів органів досудового розслідування, містять відомості про кримінальне правопорушення, за правилами ст. 214 КПК, а які таких відомостей не містять, – за правилами Закону України «Про звернення громадян», оскільки така ознака не може використовуватись як розмежувальна для цих двох видів звернень.

З наведених підстав обґрунтованою є практика слідчих суддів, які визнають протиправною бездіяльність слідчих та прокурорів із невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, якщо заява, яка, на думку особи, що її подала, містила відомості про кримінальне правопорушення, однак була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалою слідчого судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24.09.2015 було задоволено скаргу М. та визнано протиправною бездіяльність службових осіб Гусятинського РВ щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Як було встановлено, гр. М. звернувся до РВ із заявою про кримінальне правопорушення від 27.05.2015, вчинене посадовими особами Гусятинської РДА. Проте після неодноразових спроб з’ясувати результати розгляду дізнався, що його повідомлення зареєстроване відповідно до Закону України «Про звернення громадян», що стало підставою для прийняття слідчим суддею рішення про задоволення скарги.

Отже, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.

Обґрунтованими у зв’язку з цим є мотиви слідчих суддів, які в ухвалах зазначають таке: «органи досудового розслідування не мають змоги посилатись на необхідність проведення перевірки як причину невнесення відомостей до ЄРДР по суті заяви громадянина. Перевірка такої заяви повинна проводитись вже в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного до ЄРДР. Лише потім, у разі, якщо посадова особа дійде висновку, що у викладеній ситуації немає ознак складу кримінального правопорушення, вона може винести постанову про закриття кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК (ухвала слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 23.03.2015)».

Таким чином, з метою належного дотримання процесуальних вимог щодо розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, слідчим суддям необхідно зважати на те, що такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. Результати аналізу судової практики свідчать, що непоодинокими є випадки, коли прокурор, отримавши заяву про кримінальне правопорушення, протягом 24 годин направляє таку заяву до іншого органу досудового розслідування для її подальшої реєстрації в ЄРДР, що зумовлює винесення ухвал слідчими суддями про задоволення скарг на бездіяльність прокурора у таких випадках.

Ухвалою слідчого судді Корецького районного суду Рівненської області від 20.10.2015 задоволено скаргу Т. на бездіяльність прокурора Корецького району щодо невнесення відомостей про злочин до ЄРДР. Встановлено, що скаржник посилався на те, що 15.10.2015 на ім’я прокурора Корецького району Т. ним подано звернення із повідомленням про злочин стосовно невиконання постанови Апеляційного адміністративного суду Житомирської області від 11.10.2015, однак, всупереч положенням ст. 214 КПК, скаржник не отримав даних, що зазначена заява внесена до ЄРДР, а вже 16.10.2015 отримав відповідь прокурора Корецького району про те, що його скарга направлена начальнику Корецького РВ УМВС України в Рівненській області для прийняття відповідного рішення. Начальник Корецького РВ УМВС України відомості за його скаргою не вніс і, як результат, на підставі ст. 214 КПК слідчий суддя зобов’язав Корецький РВ УМВС внести ці відомості (справа № 563/1106/15-к).

Варто зауважити, що такий підхід до вирішення порушеного перед прокурором процесуального питання не відповідає положенням ч. 7 ст. 214 КПК, згідно з якою для дотримання правил підслідності передання наявних у прокурора матеріалів провадження має здійснюватись ним після внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, а не до цього.

Також результат аналізу судової практики свідчить про існування випадків відмови у задоволенні відповідних скарг, які були зумовлені винятково недоліками їх формулювання. Так, слідчий суддя Дружківського міського суду ухвалою від 16.01.2015 відмовив у задоволенні скарги за таких обставин: 06.12.2014 громадянин ОСОБА_1 надіслав рекомендованим листом заяву про вчинення злочину робітниками Приватбанку, яку органи внутрішніх справ отримали 12.12.2014. Оперативний працівник, який розглядав заяву, повідомив заявника про відсутність складу злочину. 25.12.2014 ОСОБА_1 звернувся до начальника міліції м. Дружківка, щоб йому надали процесуальне рішення у справі та ознайомили з матеріалами, але йому у цьому було відмовлено, що і стало підставою звернення особи з відповідною скаргою.

Проте, всупереч фактичним обставинам, які зумовили звернення особи до слідчого судді, останній відмовив у задоволенні скарги з тих підстав, що, на його думку, скаргу подано на невинесення процесуального рішення, що, у свою чергу, не входить до вичерпного переліку випадків оскарження на стадії досудового розслідування.

Схожими були підстави необґрунтованої відмови у відкритті провадження за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого судді Свалявського районного суду Закарпатської області за таких обставин.

М. подав до Свалявського районного суду Закарпатської області скаргу про те, що начальник СВ Свалявського РВ УМВС України у Закарпатській області у порушення вимог ст. 214 КПК не вніс до ЄРДР відомості про вчинення Г. кримінального правопорушення: умисного заволодіння шляхом обману грошима заявника. Відмовляючи у відкритті провадження з посиланням на ст. 304 КПК, слідчий суддя Свалявського районного суду Закарпатської області свою ухвалу мотивував тим, що за правилами ст. 303 КПК на стадії досудового розслідування можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, а не повідомлення в.о. начальника Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області, оскільки воно не є процесуальним рішенням і підписано особою, яка не входить до кола осіб, визначених у цій статті.

Водночас у доступі до суду було відмовлено без урахування того, що повідомлення в.о. начальника Свалявського РВ УМВС, яке адресоване М. у відповідь на його заяву про кримінальне правопорушення і на яке посилається слідчий суддя, є в цьому випадку не предметом оскарження, а джерелом, з якого заявнику стало відомо про невнесення до ЄРДР викладених у його заяві відомостей про кримінальне правопорушення. Однак слідчий суддя застосував ч. 4 ст. 304 КПК та необґрунтовано відмовив у відкритті провадження.

На окрему увагу заслуговує питання визначення у скарзі суб’єкта, бездіяльність якого оскаржується, оскільки згідно із судовою практикою як такий суб’єкт у скаргах зазначаються слідчий, прокурор, начальник районного відділу, орган досудового розслідування тощо. У цьому контексті слід звернути увагу на недопустимість відмови у відкритті провадження винятково через некоректно визначеного суб’єкта, бездіяльність якого оскаржується. Проте випадки такої відмови трапляються у судовій практиці. Так, ухвалою слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області від 30.03.2015 відмовлено у відкритті провадження за скаргою М., яка звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Чугуївського РВ ГУ МВС України в Харківській області щодо невнесення відомостей до ЄРДР. Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на вимоги ст. 303 КПК щодо вичерпного переліку випадків і суб’єктів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені під час досудового слідства до слідчого судді, та на вимоги ст. 304 КПК і дійшов висновку, що начальник Чугуївського РВ ГУ МВС України в Харківській області є особою, яка процесуально не є відповідальною за внесення відомостей до ЄРДР. За таких обставин правових підстав для відкриття провадження за скаргою на бездіяльність зазначеного начальника немає.

Враховуючи те, що предметом аналізованого виду оскарження є бездіяльність, а не конкретна дія чи рішення, які вчиняються конкретним суб’єктом, то скаржник на момент звернення зі скаргою об’єктивно може не володіти інформацією стосовно того суб’єкта, чиї дії він фактично оскаржує.

Із цих підстав недоцільно відмовляти у відкритті провадження в разі некоректного визначення суб’єкта, бездіяльність якого оскаржується.

Також у судовій практиці проблемним є питання моменту, з якого починається обчислення строку звернення зі скаргою на аналізований вид бездіяльності. Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 214 КПК, згідно з якою внесення відомостей до ЄРДР здійснюється не пізніше 24 годин після подання заяви, а також положення ч. 5 ст. 115 КПК, відповідно до якої при обчисленні строків днями не береться до уваги той день, від якого починається строк, десятиденний строк для подання скарги на оскаржуваний вид бездіяльності починається з дня, наступного за тим, у який закінчився перебіг 24-годинного строку для реєстрації відомостей. Наприклад, якщо такий 24-годинний строк завершився о 20 год. 07 жовтня, то перебіг строку оскарження починається з 08 жовтня.

Враховуючи вищенаведене, судовий контроль, який здійснюється слідчими суддями при розгляді скарг на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, фактично передбачає необхідність забезпечення належного реагування на випадки ініціювання особою питань, пов’язаних з реалізацією завдань кримінального провадження як щодо захисту від кримінальних правопорушень, так і стосовно того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності.

1.2. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора з неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

КПК передбачає можливість тимчасового вилучення майна у трьох випадках: 1) у затриманої особи; 2) при проведенні огляду; 3) при проведенні обшуку. Майно є тимчасово вилученим до його повернення або вирішення питання про його арешт.

Згідно з ч. 5 ст. 171 КПК клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно повинно бути негайно повернуто особі, у якої воно вилучено.

Саме невиконання процесуального обов’язку щодо негайного повернення майна особі й зумовлює існування процесуального механізму щодо оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, визначеного в п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

У контексті питання про суб’єкта, який наділений повноваженням оскаржити бездіяльність з неповернення майна, необхідно враховувати, що
п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК передбачає процесуальну можливість оскарження трьох видів бездіяльності, а перелік суб’єктів оскарження єдиний для всіх видів. Водночас одним із таких суб’єктів є володілець тимчасово вилученого майна, який, зокрема, і наділений правом оскарження бездіяльності, яка аналізується в межах цього підрозділу.

Результат аналізу судової практики свідчить про те, що неоднаково і не завжди обґрунтовано вирішується питання участі представника власника тимчасово вилученого майна у справах цієї категорії. Так, в одних випадках слідчі судді повертають скарги на бездіяльність слідчого, подані захисником в інтересах скаржника, оскільки захисник не є володільцем тимчасово вилученого майна.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.10.2015 скаргу адвоката К. в інтересах Ч. на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, разом з усіма доданими до неї документами повернуто скаржнику К., оскільки скаргу на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, подано не володільцем тимчасово вилученого майна, а його представником.

В інших випадках слідчі судді обґрунтовано розглядають такі скарги на бездіяльність слідчого по суті, оскільки правовідносини, які виникають у зв’язку з такими скаргами, не виключають представництво.

Так, ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30.11.2015 скаргу адвоката Р., який діє в інтересах ОСОБА_3, на бездіяльність начальника та слідчих щодо неповернення тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 32013050670000002 задоволено, оскільки слідчим органом не були надані докази на підтвердження того, що вилучені під час обшуку грошові кошти визнані речовими доказами.

Слідчим суддям необхідно ретельно оцінювати підстави віднесення певного майна до категорії тимчасово вилученого в розумінні ст. 167 КПК, оскільки вони залежать від процесуального порядку його одержання органом досудового розслідування.

Зокрема, такий порядок регламентовано положеннями п. 6 ч. 2 ст. 235 та ст. 236 КПК, згідно з якими ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. На підставі ч. 7 ст. 236 КПК при обшуку слідчий, прокурор має право оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Таким чином, якщо стосовно вилученого під час обшуку майна, яке не було включено до відповідного переліку, передбаченого в ухвалі слідчого судді, слідчий, прокурор не внесли клопотання в порядку і строки, встановлені ч. 5 ст. 171 КПК, слідчі судді обґрунтовано задовольняють скарги на бездіяльність зазначених суб’єктів з неповернення відповідного майна.

Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.02.2015 задоволено скаргу К. на бездіяльність слідчого СВ Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області М. у кримінальному провадженні № 12014120070002749 та зобов’язано слідчого СВ Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області М. у кримінальному провадженні № 12014120070002749 негайно передати К. на зберігання автомобіль. Задовольняючи цю скаргу, слідчий суддя виходив з того, що у володільця майна під час проведення обшуку вилучено майно, перелік якого не був прямо визначений в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, стосовно вилученого майна не вносилось клопотання про накладення арешту і на це майно не поширювався режим тимчасово вилученого майна.

Водночас результати аналізу судової практики свідчать про те, що володільці вилученого майна або їх представники досить часто у відповідних скаргах порушують питання повернення майна, яке було включене до переліку, щодо якого здійснювався обшук. Слідчі судді у таких випадках обґрунтовано відмовляють у задоволенні скарг, оскільки вилучення майна, яке відповідає передбаченим ч. 2 ст. 167 КПК ознакам, у такий спосіб не зумовлює необхідності додаткового накладення арешту на таке майно в порядку ч. 5 ст. 171 КПК.

Так, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17.07.2015 відмовлено у задоволенні скарги представника ПП «НВК «Метінвест плюс», адвоката Б., на бездіяльність слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ ДФС в Донецькій області М. щодо неповернення тимчасово вилученого майна, яке належить ПП «НВК «Метінвест плюс», за кримінальним провадженням № 3201505050000000017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК.

Так, в ухвалі слідчого судді від 16.06.2015 було прямо надано дозвіл слідчому на відшукання та вилучення речей і документів, у тому числі належних ПП «НВК «Метінвест плюс», за визначеним переліком, тому вказані речі та документи не можуть вважатися тимчасово вилученим майном. Відповідно, посилання представника скаржника на відсутність надання слідчим суддею прямої вказівки на вилучення під час проведення обшуку документів та речей ПП «НВК «Метінвест плюс», які були вилучені 30.06.2015 слідчим М., слідчий суддя не приймає.

Таким чином, правильність розгляду скарг на бездіяльність стосовно неповернення тимчасово вилученого майна значною мірою залежить від чіткості переліку, сформованого в ухвалі слідчого судді про обшук. Отже, слідчим суддям, з огляду на непорушність права власності, слід ретельно оцінювати доводи скаржника стосовно того, що вилучення певного майна здійснене з виходом за межі, регламентовані ухвалою про обшук.

Так, слідчий суддя Берегівського районного суду Закарпатської області ухвалою від 01.04.2015 визнав протиправною бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна у тому випадку, коли ухвалою слідчого судді про обшук було надано дозвіл для виявлення та, відповідно, вилучення «ігрових столів для гри в покер, ігрових фішок, які використовуються для гри в покер, інших предметів, які мають відношення до грального бізнесу», а в ході обшуку, крім зазначених предметів, було вилучено грошові кошти, а саме: 28 436 гривень, 40 000 угорських форинтів, 70 доларів США та 450 євро. З огляду на те що на вилучені кошти не було у встановленому законодавством порядку накладено арешт, слідчий суддя обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність з неповернення зазначених коштів та зобов’язав уповноважених суб’єктів відповідні кошти повернути.

 

Результат аналізу ухвал слідчих суддів свідчить про те, що аргументом сторони обвинувачення, яким ця сторона послуговується для підтвердження законності залишення майна у володінні органів досудового розслідування та відсутності підстав для його повернення, є визнання такого майна речовими доказами. Однак слід враховувати, що якщо ці докази були одержані під час обшуку і не були визначені в ухвалі про обшук як майно, для виявлення якого надано дозвіл на обшук, визнання такого майна речовими доказами без звернення з клопотанням про його арешт не може вважатись належним порядком забезпечення правомірності володіння відповідним майном органами досудового розслідування. З огляду на це обґрунтованими є ухвали слідчих суддів щодо зобов’язання повернення такого майна.

Так, слідчим суддею Лубенського міськрайонного суду від 25.05.2015 постановлено ухвалу про повернення вилученого в ході обшуку майна. Постановляючи ухвалу, слідчий суддя зазначив: «вилучені комплектуючі до комп’ютерів, не дивлячись на те, що вони визнані речовими доказами, необхідно повернути на відповідальне зберігання ОСОБА_6, власнику майна».

Наведене ґрунтується на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 – 166, 170 – 174 цього Кодексу. Таким чином, правомірність володіння органами досудового розслідування майном, яке наділене ознаками речових доказів, має підтверджуватись в порядку, визначеному зазначеними статтями.

Те саме стосується майна, яке вилучене не в ході проведення обшуку, а під час затримання особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК, та при огляді місця події. Якщо стосовно такого вилученого майна не накладено арешт і воно перебуває у володінні органів досудового розслідування без належної правової підстави, слідчі судді постановляють обґрунтовані ухвали про зобов’язання повернення такого майна. Так, слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ухвалою від 27.10.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність з неповернення грошових коштів, які були вилучені під час затримання особи та в арешті яких у встановленому порядку було відмовлено

На окрему увагу заслуговують питання, пов’язані з обчисленням строку на звернення зі скаргою на бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна. У судовій практиці мають місце випадки застосування положень ст. 304 КПК щодо граничного строку аналізованого виду бездіяльності, починаючи з того моменту, коли особа дізналась про відповідне неповернення тимчасово вилученого майна, у зв’язку з чим слідчі судді ухвалюють рішення про повернення таких скарг на підставі п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК з огляду на пропущений скаржником десятиденний строк.

Залишаючи в силі відповідну ухвалу слідчого судді, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва в ухвалі від 16.03.2015 зазначила таке: «на підставі ухвали суду 22.12.2014 за вказаною адресою був проведений обшук, під час якого і було вилучено відповідне майно та документи, про повернення яких і ставиться питання у скарзі.

Таким чином, перебіг строку на оскарження бездіяльності слідчого відповідно до кримінального процесуального закону розпочався з 24.12.2014, отже з того часу товариство мало право звернутись до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчих органів, яка полягала у неповерненні тимчасово вилученого майна, не порушуючи при цьому питання про поновлення пропущених строків, у термін до 05.01.2015. З огляду на наведене, оскільки з відповідною скаргою директор товариства звернувся до слідчого судді лише 06.02.2015, надіславши її поштою, яка була отримана судом 09.02.2015, без заявлення клопотання про поновлення строку на таке звернення, слідчий суддя обґрунтовано повернув вказану скаргу особі, яка її подала».

Цей підхід не можна визнати обґрунтованим, ураховуючи таке. У ч. 1 ст. 304 КПК встановлено строки звернення особи зі скаргою, у тому числі на бездіяльність, які становлять 10 днів з моменту такої бездіяльності. Однак, на відміну від бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, та бездіяльності, що полягає у нездійсненні окремих процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов’язані вчинити, бездіяльність з неповернення майна слід віднести до категорії триваючих. Так, результати аналізу змісту ч. 5 ст. 171 КПК свідчать про те, що вона встановлює обов’язок слідчого, прокурора подати клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. У свою чергу, за умови невиконання такого обов’язку у зазначених суб’єктів виникає інший обов’язок – негайно повернути особі вилучене майно, строк виконання якого не обмежується в часі, а отже, моментом завершення виконання такого обов’язку є винятково його виконання. Саме тому немає підстав повертати скарги на бездіяльність, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, з підстав пропущеного строку звернення з такою скаргою, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого строку.

Як випливає з аналізу судової практики, є поодинокі випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна, яка недостатньо коректно з цього приводу сформульована скаржником. Так, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 29.02.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою про зобов’язання процесуального прокурора у кримінальному провадженні № 42015000000002461 винести постанову, якою визнати безпідставним вилучення майна в ході обшуку 16.01.2016 за місцем його володіння та проживання. Таким чином, з огляду на те, що скаргу було сформульовано не так, як цього вимагає п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, і незважаючи на те, що по суті перед слідчим суддею порушувалось питання бездіяльності з неповернення тимчасово вилученого майна, відповідне питання з формальних міркувань по суті розглянуто не було.

Слідчим суддям доцільно уникати таких порушень.

Також у судовій практиці є випадки прийняття неналежних процесуальних рішень за результатами розгляду скарг на аналізований вид бездіяльності. Зокрема, замість рішення про відмову в задоволенні скарги слідчі судді приймають рішення про її повернення. Так, слідчий суддя Іллічівського міського суду Одеської області ухвалою від 30.11.2015 повернув скаргу на бездіяльність, встановивши, що стосовно майна, яке було предметом скарги, постановлено ухвалу про арешт. Враховуючи те що така обставина не входить до переліку визначених ч. 3 ст. 304 КПК підстав, які зумовлюють повернення скарги, у цьому випадку слідчий суддя повинен був ухвалити рішення про відмову в задоволенні скарги.

1.3. Оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК строк

Бездіяльність, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій (крім внесення відомостей до ЄРДР та повернення тимчасово вилученого майна), є третім, комплексним видом бездіяльності, оскарження якої допускається відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Результати аналізу судової практики свідчать, що у зв’язку з хибним розумінням скаржниками саме цього виду бездіяльності слідчі судді приймають багато ухвал про відмову у відкритті провадження відповідно до
ч. 4 ст. 304 КПК з тих підстав, що скарга подається на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка не підлягає оскарженню. Так, бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, передбачає три обов’язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов’язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена. Таким чином, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов’язків, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством.

Наведеним ознакам відповідає бездіяльність, яка виникає внаслідок невиконання вимог ст. 220 КПК, згідно з якою клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй.

При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише невчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням.

Апеляційним судом Донецької області встановлено, що 12.11.2015 до Орджонікідзевського РВ ГУ МВС України в Донецькій області надійшло клопотання адвоката Ю. про надання йому для ознайомлення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням С. Отже, слідчий у строк не більше трьох днів з моменту подання захисником клопотання повинен був розглянути його згідно із ст. 220 КПК і повідомити адвоката про результати розгляду. Зазначених дій слідчий не вчинив. Направлення адвокату Ю. листа про те, що кримінальна справа зупинена і матеріали справи будуть надані після відновлення досудового слідства, не може свідчити про виконання слідчим процесуальної дії відповідно до вимог кримінального процесуального закону, оскільки згідно з КПК у разі повної або часткової відмови у задоволенні клопотання слідчий складає мотивовану постанову. Зазначені дії не були ним виконані. Згідно із ст. 221 КПК слідчий зобов’язаний за клопотанням сторони захисту надати матеріали досудового розслідування для ознайомлення.

Однак, за результатами аналізу судової практики можна зробити висновок, що за період, який аналізується, у діяльності слідчих суддів мали місце й необґрунтовані підходи до розгляду скарг адвокатів про ненадання матеріалів кримінальних проваджень для ознайомлення. Так, слідчий суддя Ярмолинецького районного суду Хмельницької області ухвалою від 03.12.2015 відмовив у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність слідчого, яка виявилась у ненаданні матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, оскільки, на думку слідчого судді, така бездіяльність не є предметом оскарження відповідно до ст. 303 КПК. Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя зазначив: «реалізація права потерпілого, передбаченого п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК, на ознайомлення з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, шляхом виконання слідчим кореспондуючого обов’язку, передбаченого у ст. 221 КПК, не є процесуальною дією. До ознак процесуальної дії норми КПК (зокрема, п. 10 ч. 1 ст. 3, ст. 103 КПК) відносять пов’язаність необхідності їх проведення у кримінальному провадженні з розслідуванням кримінального правопорушення, а також обов’язковість їх фіксування у певний спосіб, оскільки наслідки таких процесуальних дій мають значення для встановлення обставин, що підлягають доведенню».

Такий підхід не ґрунтується на вимогах КПК, оскільки ст. 221 КПК регламентує обов’язок слідчого, прокурора надати матеріали кримінального провадження стороні захисту та потерпілому за їх клопотанням. Водночас порядок і строки розгляду клопотань у кримінальному провадженні, у тому числі щодо здійснення такої процесуальної дії, як надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, регламентовані ст. 220 КПК.

У цілому результати аналізу судової практики свідчать, що слідчі судді не розглядають по суті скарги, зумовлені бездіяльністю, оскарження якої ст. 303 КПК не передбачено. Зокрема, це стосується того, що зазначена норма не передбачає оскарження абстрактної бездіяльності, яка призводить до «неналежного досудового розслідування». Враховуючи вимоги ст. 304 КПК, в разі надходження на розгляд таких скарг слідчим суддям необхідно відмовляти у відкритті провадження, а не в їх задоволенні, оцінюючи їх обґрунтованість. Слідчі судді не завжди приймають обґрунтовані в цьому контексті процесуальні рішення. Так, слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області ухвалою від 02.09.2015 відмовив у задоволенні скарги за таких обставин. У скарзі заявник просив слідчого суддю визнати бездіяльність слідчого, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, що підлягають здійсненню у визначений законодавством строк, та зобов’язати належним чином проводити досудове розслідування кримінального провадження. За результатами розгляду скарги слідчий суддя відмовив у її задоволенні з огляду на те, що досудове розслідування кримінального провадження провадиться належним чином, а отже, скарга є необґрунтованою.

Слідчі судді не завжди приймають обґрунтоване процесуальне рішення при встановленні тієї обставини, що подана скарга не є предметом розгляду відповідно до ст. 303 КПК. Зокрема, трапляються випадки, коли за наведених обставин слідчий суддя, замість рішення про відмову у відкритті провадження, приймав рішення про відмову в задоволенні скарги навіть без аналізу її обґрунтованості. Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2016 відмовлено в задоволенні скарги, хоча в ухвалі констатовано, що оскаржуваний вид бездіяльності (нездійснення розгляду клопотання захисника про зміну підслідності кримінального провадження) не належить до предмета оскарження відповідно до положень ч. 1 ст. 303 КПК.

Натомість обґрунтованою в контексті, що розглядається, є ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2015, якою відмовлено у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність слідчого, «яка полягає у непроведенні в рамках відкритого за його заявою кримінального провадження необхідних слідчих дій».

З огляду на те, що скарги подавались у зв’язку з бездіяльністю, яка не є предметом оскарження відповідно до ст. 303 КПК, відмовляли у відкритті провадження за скаргами, зумовленими відмовою прокурора у задоволенні клопотання про продовження досудового розслідування, щодо перекваліфікації кримінального правопорушення, стосовно якого здійснюється кримінальне провадження, щодо повернення цивільного позову у кримінальному провадженні, щодо невручення особі повідомлення про підозру, щодо відмови слідчим у закритті кримінального провадження, тощо.

Неоднаково у судовій практиці вирішується питання оскарження бездіяльності стосовно розгляду заяви про визнання потерпілим. Так, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.08.2015 відмовлено у відкритті провадження за такою скаргою на бездіяльність слідчого, що полягає у невизнанні його потерпілим, оскільки, на думку слідчого судді, відповідна бездіяльність не є предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, адже строки розгляду заяви про визнання потерпілим КПК не регламентовано.

Водночас у практиці були випадки, коли у відповідь на заяву про визнання потерпілим у кримінальному провадженні слідчий, всупереч вимогам процесуального законодавства, надсилав особі лист, а не постанову про відмову у визнанні такої особи потерпілою. Однак слідчі судді, які розглядали скарги на бездіяльність, зумовлену невизнанням особи потерпілою за наявності поданої нею заяви, не завжди забезпечували належний розгляд відповідних скарг.

Так, слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 05.08.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність прокурора щодо невизнання особи потерпілою. Зазначена ухвала була мотивована такими аргументами: «як убачається з долучених до скарги матеріалів, прокурор Ш. рішення у формі постанови не приймав, а направив заявнику інформаційний лист, через що на цей час предмет оскарження, вказаний у скарзі, відсутній взагалі – рішення прокурора у формі постанови».

Однак у наведеному випадку слідчий суддя не врахував, що предметом оскарження є не лише відмова у визнанні потерпілим, а й бездіяльність, яка полягає у невчиненні процесуальних дій.

У свою чергу, в судовій практиці є випадки, коли особа звертається до слідчого судді зі скаргою не на бездіяльність, яка полягає у невизнанні потерпілим, а на бездіяльність, яка виявилась у неврученні пам’ятки про права потерпілого. Так, слідчий суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська ухвалою від 22.07.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність щодо невручення пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Згідно зі встановленими обставинами особа звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою, однак, всупереч ст. 55 КПК, на момент розгляду скарги слідчим не було виконано вимог ч. 2 ст. 55 КПК, відповідно до якої потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що відповідно до ст. 55 КПК, вбачається, що обов’язок органів, які здійснюють кримінальне провадження, виносити постанову є лише у випадку відмови особі про визнання її потерпілою, а при задоволенні такої заяви не є обов’язковим.

Таким чином, неповідомлення скаржника щодо невизнання його потерпілим дає підстави вважати, що органи досудового слідства його заяву прийняли та задовольнили, визнавши його потерпілим у кримінальному провадженні № 12012040700000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Як у матеріалах справи, так і в матеріалах досудового розслідування відсутня постанова про відмову ОСОБА_2 у визнанні її потерпілою. Також відсутні відомості щодо роз’яснення потерпілому його прав та обов’язків.

Встановлено, що потерпіла особа вважає, що їй завдано моральну шкоду, а тому вона має право знати про свої права та обов’язки в рамках цього кримінального провадження.

Також необхідно зазначити, що досудове слідство у цій кримінальній справі відкрито ще у 2012 році і на сьогодні не закінчено, що є порушенням розумності строків виконання процесуальних дій, передбачених ст. 28 КПК.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги скаржника є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі».

У контексті наведеного слід зазначити, що КПК не передбачає обов’язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч. 2 ст. 55 КПК права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до ст. 220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов’язки.

Враховуючи наведене, правильною є практика слідчих суддів, які відмовляють у відкритті провадження за скаргами, зумовленими бездіяльністю щодо визнання потерпілим, оскільки КПК не зобов’язує вчиняти такі дії слідчого чи прокурора. Водночас слід зазначити, що потерпілий може звертатись з іншими клопотаннями, пов’язаними з його статусом, до слідчого та прокурора, бездіяльність щодо реагування на які є предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Також слід розмежовувати бездіяльність, яка оскаржується в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, та відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Неврахування різниці у зазначених видах скарг призводить до скасування необґрунтованих ухвал слідчих суддів про відмову у відкритті провадження за результатами їх апеляційного перегляду.

Так, слідчий суддя розцінив скаргу на бездіяльність слідчого, яка виявилась у відсутності процесуального реагування на заяву про проведення слідчих дій, як скаргу на рішення слідчого про відмову у задоволенні відповідної заяви. Відмовляючи у відкритті провадження, слідчий суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області зазначив про відсутність предмета оскарження – постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 – та з огляду на приписи п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК дійшов висновку, що ОСОБА_1 оскаржує ті дії та бездіяльність, які не підлягають оскарженню.

Таким чином, необхідно враховувати, що якщо особа звернулась із клопотанням про проведення слідчої (розшукової) дії, однак воно залишилось без реагування або без належного реагування (наприклад, не було розглянуте або було розглянуте в частині) слідчого, то в такому випадку правомірним є оскарження такої бездіяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК. Однак, якщо клопотання розглянуто, а в його задоволенні було відмовлено, то така відмова є предметом оскарження винятково відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК.

Водночас слід зазначити, що бездіяльність стосовно відсутності реагування на відповідні клопотання про вчинення певних процесуальних, зокрема слідчих (розшукових), дій може бути предметом оскарження лише у тих випадках, коли скаржник попередньо ініціював вчинення таких дій, звертаючись із відповідним клопотанням до слідчого. За відсутності такого попереднього клопотання слідчі судді приймають обґрунтовані рішення про відмову у відкритті провадження за скаргою.

Так, слідчий суддя Солом’янського районного суду м. Києва ухвалою від 16.08.2016 відмовила у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо проведення одночасного допиту підозрюваного ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3. Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що попередньо питання про вчинення відповідної слідчої (розшукової) дії перед органом досудового розслідування не порушувалось.

Також у практиці є випадки, коли інформація щодо відсутності реагування слідчого чи прокурора на подане особою клопотання виявляється під час розгляду скарги. Так, наприклад, якщо при розгляді скарги на бездіяльність, яка полягала у відсутності процесуального реагування на клопотання про здійснення процесуальних дій, виявилось, що відповідне клопотання слідчий розглянув по суті та задовольнив, слідчі судді приймають рішення про закриття провадження з розгляду скарги. Водночас є й інші процесуальні рішення із цього питання. Слідчий суддя Кузнецовського міського суду Рівненської області ухвалою від 17.08.2015 скаргу на бездіяльність слідчого, зумовлену невиконанням обов’


Рейтинг:

Система Orphus



Похожие новости


Комментарии:
Добавление комментария
[not-wysywyg] [/not-wysywyg]
[not-wysywyg][/not-wysywyg]{wysiwyg}
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код




«    Ноябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30 

Популярное
  • Китай, коронавирус, Китайгородская и карантин
  • ШОК! Беспредел и угрозы со стороны судьи Цвира Шевченковський суд Харькова
  • 35 предприятий в Харьковской области могут оштрафовать за нелегальных сотрудников
  • АМКУ наклав копійчаний штраф на аеропорт Коломойського за отримання контролю над «Розою вітрів» без дозволу
  • У Порошенко говорят, что ГБР заинтересовалась бывшим президентом после совещания у Зеленского
  • Голова ХОДА Олексій Кучер живе у будинку за 13 млн грн, ринкова вартість його оренди перевищує розмір зарплати чиновника
  • Юрий Витренко: У Коболева есть договоренности с Коломойским с 2014 года
  • "Большая стройка" или большие долгострои?
  • Суд зобов’язав екс-замголови ДУСі та помічника Грановського таки отримати дозволи Мінкульту на забудову на Подолі
  • Держгеонадра залишили газове родовище сімейній фірмі з групи «Фактор» Тищенка

  • Наш опрос


    Курс валют (НБУ)

    Курсы НБУ на сегодня

    Курс валют (средний)











    Аудиоролики - Рекламная Студия

    Студия звукозаписи

















    Редакция может не разделять мнение авторов публикаций. Редакция не несёт ответственности за публикации с других сайтов.

    Все права на материалы, находящиеся на сайте www.advocat-cons.info, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При любом использовании материалов сайта гиперссылка на www.advocat-cons.info обязательна. По вопросам размещения рекламы или информации на сайте обращаться по телефонам: (057) 737-22-53, 096-114-24-80

    © 2007-2014 Медиагруппа "Адвокат-консалтинг"
    .