Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне її виселення з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС 25 серпня 2020 року справа № 592/345/17.

Обставини справи

Особа звернулася до суду із позовом до Державного навчального закладу "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" з позовом про усунення перешкод у користуванні житловою площею у гуртожитку.

Місцевий суд позов задовольнив, з чим погодився апеляційний суд.

Позиція ВС

ВС погодився з рішеннями попередніх судів.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Нагадуємо, що повна база рішень ЄСПЛ відтепер доступна у системах ЛІГА:ЗАКОН. До вашої уваги: 60 тис. рішень ЄСПЛ, пов'язаних зі статтями Конвенції, офіційною мовою, а також у перекладі. Отримайте швидкий доступ до рішень ЄСПЛ на будь-яку дату у минулому. Детальніше за посиланням.

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції).

У частині четвертій статті 9 ЖК визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 128 ЖК жила площа у гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК).

Суди установили, що позивач з дітьми вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції.

Джерело:https://biz.ligazakon.net